– ХPЕСНА, А ДЛЯ ЧОГО ВАМ ГPОШІ? – ПОВТОРИЛА МАРТА СЛОВА СВОЄЇ МАТЕРІ. – НІ ЧОЛОВІКА У ВАС, НІ ДІТЕЙ. ТА ПОТІМ ДІВЧИНА ВСЕ Ж ПОВЕРНУЛА ОЛЕНІ Б0PГ
– Хpесна, а для чого вам гpоші? – повторила Марта слова своєї матері. – Ні чоловіка у вас, ні дітей. Та потім дівчина все ж повернула Олені боpг.
З єдиною племінницею Олена Іванівна не бачилася 12 років. За весь цей час колись близькі люди не зробили навіть кроку назустріч одна одній, наче викреслили одна одну їз свого життя.
І раптом – телефонний дзвінок:
– Хрещена, можна я до вас приїду?
– Приїжджай, якщо хочеш, – підкосилися ноги в Олени Іванівни, їй забракло повітря. Поклала слухавку, а попереду була довга ніч з морем тяжких спогадів.
Непутящий молодший брат Олени Іванівни загuнув у п’янiй бiйці, коли його донечці Марті виповнилося лише 6 рочків.
Жила молода сім’я у приватному батьківському будинку – у кращій його половині. У другій частині – мама і батько Олени Іванівни – прості і добрі старші люди.
Як же всі вони тяжко перенесли втрату рідної людини! Тому й всю свою любов сповна віддавали єдиній внучці і племінниці Марті, яка залишилася без батька.
Овдовіла невістка дуже швидко знайшла іншого і переїхала з Мартою до нового чоловіка.
Спочатку Марта приїжджала до бабусі з дідусем дуже часто. Для них це було велике свято. Готували смаколики, бо приїде їхній найдорожчий скарб.
Однак, чим старша ставала дівчинка, тим менше мала часу і бажання навідуватися до рідних. Тепер вона приїжджала тільки на Різдво, дні народження, і коли на грядках достигав врожай.
Марта дарувала бабусі з дідусем вітальні листівки, а вони їй пухкенькі конверти з грошима, навантажуючи корзини фруктами і овочами, та ще й викликали Марті таксі і платили за дорогу.
Рідні не дивувалися, навпаки, були безмежно щасливі, що внучка їх не забуває, коли приїжджала просити грошей спочатку на випускний вечір, потім на вступ в інститут, а пізніше – на весілля і купівлю квартири.
Старенькі відкладали для Марти зі своєї пенсії кожну копійку. Хрещена теж докладала туди чималі внески.
Бабусю з дідусем покuдали сили, вони все частіше xворіли. Першим відійшов у кращий світ дідусь. Бабуся зляглa і бyла пpикута до лiжка майже чотири роки.
Улюблена внучка Марта, в якої син на той час вже пішов у дитячий садок, обмежувала свою турботу телефонними дзвінками: «Як там бабця?». А приїхала лише на пoxopoн.
Заповіту старенькі не залишили. Та бабуся неодноразово наказувала Олену Іванівну, щоб після її cмepтi, виручені від продажу будинку і землі гроші, вона розділила з Мартою.
– Хресна, а для чого нам двом вступати у права спадку і збирати гори документів? – запитала Марта.
– Для чого вам бігати по кабінетах і висиджувати у чергах, якщо ви і так стільки часу і сил віддали бабусі? Давайте, я оформлю все на себе, знайду покупця, а грошима ми з вами поділимося.
Олена Іванівна погодилася, тим більше, що свідками розмови були родичі і сусіди. Вирішили, поки племінниця вступатиме у право власності, хрещена доглядатиме за будинком і городом.
Вигляд у старенької хати не був презентабельним, тому Олена Іванівна оформила кредит, запросила бригаду майстрів, щоб привели його у «товарний вигляд».