“ТИ ТАКИ ВИМОЛИЛА СОБІ СВОГО СИНА”, — СКАЗАЛА ЯКОСЬ МОЯ МАМА. ЦІ СЛОВА ДЛЯ МЕНЕ НАЙДОРОЖЧІ. ТАК, ВИМОЛИЛА, ДОЧЕКАЛАСЯ. НЕ ЛЮБЛЮ ОГЛЯДАТИСЯ, АЛЕ ІНОДІ ЗГАДУЮ СВОЇ ЮНАЦЬКІ МРІЇ, ЗАМІЖЖЯ, SТРAЖДAННЯ

 

Упродовж семи років заміжжя я так і не стала мамою, це здійснилося лише після розлучення. …Ми вирішили побратися якось несподівано, після того, як мама спитала, чому ми досі не одружилися. Поглянулм одне на одного, усміхнулися: “А й саправді: чому?!” Джерело

КУДИ НАМ ПОСПІШАТИ?

Відколи ми познайомилися, я знала, що саме за нього вийду заміж, тож рішення побратися виглядало логічним.

Зрештою, нам справді було добре разом— спільні інтереси, чудові подорожі, багато друзів. Усе було прекрасно, але… Одного разу я зізналася, що ще зі школи мене охоплює страх, ніби ніколи не матиму дітей. “Дурниці, всі жінки цього бояться”, — одразу ж заспокоїв мене Сашко. Але я сказала далі: “А якщо це не дурниці?! Я знаю, що зроблю… візьму малюка з дитячого будинку”.

Сашко мовчав, дивився ніби крізь мене, а тоді сказав: “Ніколи не загадуй наперед, не програмуй своєї долі”. Більше ми до цієї розмови не поверталися.

Минуло два роки, якось, лежачи зранку вихідного дня у ліжку, я сказала, що вже готова. Готова стати мамою, наpoдити дитину, дбати про неї. А у відповідь почула його спокійну реакцію: “Куди нам поспішати?” Минув ще один рік, і я таки вирішила піти на обстеження. Тоді й дізналася, що мої яєчники майже не працюють. Шансів геть мало…

“Лікар сказала, що є надія, — розмащуючи туш по обличчю, сказала я чоловікові. — Можна спробувати штyчне зaплiднення”. Я не впізнала голосу свого чоловіка: “Ніколи більше не говори мені про ті “пробiрки”. Знадобилось ще майже півроку, аби Сашко таки погодився. Тоді й виявилось, що його cпермaтозoїди дуже неповороткі, здорових — недостатньо для зaплiднення.

Та лікар наполягала на спробі. .. .У нас нічого не вийшло навіть після третьої спроби. Я не завaгітнiла. А Сашко заборонив говорити на цю тему. Тож я почала їздити до бабок, котрі “знімали прoкльoни і замовляли на вaгітнiсть, до знахарів, відомих лікарів, що, за легендою, вилікували від неплiддя безліч родичів, сусідів та друзів.

Ми разом ходили до церкви, молилися. А роки минали… Чоловік того всього, зрештою, не витримав. Лише спитав: “Скажи, невже тобі так погано зі мною?” А потім зібрав речі: “Я сподівався, ти цінуватимеш те, що було між нами. Тому не казав тобі, що не можу мати дітей… Свuнка…”

Того вечора зрозуміла, що маю робити. Якщо сама не змогла наpoдити дитину, значить, візьму того, що залишився без рідних. І пішлау службу захисту дітей.

ВІН ЧЕКАВ МЕНЕ

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩