КОЛИ ПРИЙШОВ ЧАС ЇХАТИ, ВОЛОДЬКА ЗАДУМАВСЯ, ЧИ ТРЕБА ЙОМУ ПОВ’ЯЗУВАТИ СВОЄ ЖUТТЯ З СIЛЬСЬКОЮ ДІВЧИНОЮ. В ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПЕРЕД ВІД’ЇЗДОМ НІЧОГО ОБІЦЯТИ ВАЛІ НЕ СТАВ, ПОЇХАВ ВРАНЦІ, НЕ ПОПЕРЕДИВШИ

 

Дочка Варя залишилася з бабусею. Після школи Варя вступила до медучилища і поїхала в місто. Але думка побачити батька хоч раз в житті засіла в ній як скалка.

Від матері вона зберегла розповідь про батька і червону косинку. Дізнавшись, що Володимир з родиною приїхав на літо до батьків, вирушила до райцентру.

Вона сиділа на лавці, пов’язавши косинку на шию, і чекала, коли вийде Володимир. Але замість нього вийшла повненька, вище середнього зросту, з темно-русявим волоссям жінка.

Вона недружелюбно подивилася в бік Варвари і пішла в будинок. Тоді Варя підійшла і стукнула засувом; на звук вийшов Володимир – постарілий, з випираючим животом. Він пильно подивився на Варю.

– Впізнаєте? – запитала вона, показуючи на косинку. – Це мамина, ви її вісімнадцять років тому подарували, пообіцяли приїхати за мамою, але так і не приїхали. А я її дочка Варя. І ваша теж.

Володимир закліпав очима, – було видно, що він готовий познайомитися і поговорити з донькою. Але слідом вийшла та жінка, – дружина Володимира. Вона владно подивилася на чоловіка і зверхньо глянула на Варю.

– Що ще за дочка знайшлася? Є у нього діти, так що в іншому місці батька шукай.

– Та зажди ти, Галю, – спробував зупинити дружину Володимир, – дай поговорити з людиною.

– Годі говорити, іди до свого дому, – і вони обоє пішли. Варя знову сіла на лавку в надії, що батько, на якого вона схожа, вийде до неї. І він вийшов.

– Йшла би ти додому.

– А побалакати? Ви ж обіцяли! Ви ж пам’ятаєте, як червону косинку мамі подарували.

Володимир відвів погляд і сказав:

– Не пам’ятаю я ніякої косинки.

Варя не хотіла при ньому плакати, але зрадницькі сльози самі покотилися з очей. Вона зірвала з шиї червону косинку, розірвала її на очах у Володимира і жбурнула йому в обличчя.

На другий день Варя приїхала додому в село. Бабуся одразу повідомила:

– Андрій вчора два рази вже приїжджав, тебе питав. Через кілька годин Андрій – друг дитинства і тепер наречений Варі – знову під’їхав на мотоциклі.

– Підійди, покажу щось. Варя підійшла ближче. Андрій дістав з-за пазухи невелику легку хустку яскраво-малинового кольору.

– Червоної не було, але я теж гарна.

Андрій пов’язав їй хустку на шию. Варя зірвала її і заплaкала:

– Нічого хорошого та косинка мамі не принесла.

– Як нічого хорошого?! А ти? Ти ж гарна, – сказав Андрій.

– І взагалі ту косинку подарували твоїй мамі не по-справжньому, а ця хустка справжнісінька, тому що я її дарую тобі – своїй нареченій.

І тепер у нас буде своє життя, своя сім’я і діти, а ми будемо щасливі батьки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩