ДЕ ЧОЛОВІК — ТАМ І МОЄ МІСЦЕ: МИ ІЗ САШКОМ ПРАЦЮВАЛИ В ІТАЛІЇ, А МОЯ МАМА ДУМАЛА, ЩО Я СИДЖУ НА ПАРАХ В УНІВЕРСИТЕТІ

 

Ми із Сашком працювали в Італії, а моя мама думала, що я сиджу на парах в університеті. У школі я була відміницею, мала хист до точних наук. Але, захопившись поезією Ліни Костенко та Лесі Українки, пробувала писати вірші, і, як мені здавалося, у мене непогано виходило. Джерело

І я захотіла вчитися на факультеті культурології. Тих балів, які я набрала при вступі, вистачало лише на платне навчання. Була впевнена, що батьки не погодяться віддавати за диплом кілька тисяч гривень на рік. Але мама сказала: “Іринко, нехай ми з батьком будемо працювати тільки на тебе і твоє навчання, але ти у нас поїдеш у місто і будеш там вчитися. На рівні з іншими дітьми!”. Цю фразу я ніколи не забуду. І не забуде моя на два роки молодша сестра.

Вона одразу зрозуміла, що шансів вступити на платне навчання у неї не буде —не витягнуть батьки нас двох. Мама й тато зробили все для того, щоб я почувалася комфортно у чужому місті: винайшли квартиру, давали гроші на прожиття та навіть не вимагали , аби я у вихідні приїжджала додому.

Мовляв, у суботу можеш і в бібліотеку піти. А я чекала суботи й неділі не для відпочинку за книгами, а із друзями. Ми ходили у клуби, пuли шампaнське та відривалися сповна. Я могла тижнями не ходити на пари і була впевнена, що жодної “енки” у мене не буде.

Староста групи, який вирішував усе, до мене залицявся, не раз запрошував на побачення. Але Олег був не у моєму стилі. Мені більше подобалися спортивні, високі та харизматичні чоловіки. Одного такого я й зустріла у диско-клубі. Уже після першого побачення зрозуміла, що закохалася. Не могла прожити без нього й дня. Я дедалі рідше почала приїжджати додому, бо вихідні ми проводили разом. Але тепер уже мені не треба було ніяких дискотек, я мріяла про спокій і тишу.

Лише б Сашко був поруч. Але щастя тривало недовго. Через півроку він прийшов у гості із великим букетом моїх улюблених ірисів. “Прости мені, кохана, але я мушу тебе покинути, — тихенько сказав і міцно стиснув мою руку. — Не назавжди, але надовго”. Сашко вже давно хотів поїхати до Італії, чекав лише дзвінка від друга, який готував для нього документи.

Я його відпустила. І вже через три дні він був у Мілані. Десять років тому у нас ще не було мобільних, тому ми домовилися, що Сашко телефонуватиме на домашній. Уранці я ходила на пари, а ввечері сиділа за книжками і чекала його дзвінка. Коханий міг тижнями не телефонувати. Спочатку йому було важко — він не міг знайти постійної роботи. Кількаденних підробітків не вистачало на те, щоб самому винаймати квартиру, мусив жити в одній кімнаті з п’ятьма українцями.

Та з часом життя у нього налагодилось. Він сподобався заможній дамі, котра саме шукала водія для себе. Підзаробивши трохи грошей, Сашко почав думати про те, щоб забрати й мене до себе. А вже через кілька місяців я їхала до коханого в Мілан.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩