ЯРОСЛАВ УЖЕ ПІВРОКУ ЗУСТРІЧАВСЯ З ТЕТЯНОЮ. ВИРІШИВ, ЩО ВОНА САМЕ ТА ЖІНКА, З ЯКОЮ ВІН ХОЧЕ ОДРУЖИТИСЯ. ТА ПОТІМ В ЙОГО ДВЕРІ ПРОЛУНАВ ДЗВІНОК, ЦЕ БУЛА МАЛЕНЬКА ДІВЧИНКА, І , ЯК ВИЯВИЛОСЯ, – ЙОГО ДОЧКА

 

Ярослав уже твердо вирішив, що Тетяна саме та жінка, з якою він хоче одружитися. Цього вечора Ярослав і Тетяна сиділи на дивані і цiлувалися, але довгий настирливий дзвінок у двері перервав їхню ідилію.

Ярослав уже півроку зустрічався з Тетяною. Це було найсерйозніше за чотири роки захоплення, навіть кохання. Він не був ловеласом, але жінки його любили. З однією із них, Іриною, він навіть жив у цивільному шлюбі два роки. А потім Ірина запропонувала їм розійтися. І молодий чоловік погодився, адже відчував, що їхні стосунки вичерпалися.

З Тетяною все було по іншому. Зустрілися вони у театрі. У перший вечір вони говорили про виставу, потім перейшли на літературні теми, музичні. Він провів її додому, попрощалися, навіть не поцiлувавшись. Це знайомство відрізнялося від інших.

Коли Ярослав зателефонував через кілька днів Тетяні і почув її голос, у нього ніби зупинилося сеpце. Він зрозумів, що закохався. Йому важко вдавалося підбирати слова, говорив їй щось незрозуміле, доки вона не зупинила його короткою фразою: «Зустрінемось?».

Відтоді вони майже не розлучалися, незабаром подали заяву до РАЦСу.

Ярослав відчинив двері – на порозі стояла маленька дівчинка, десь рочків чотирьох, біля її ніг стояла дорожня сумка.

– Ти хто? – здивувався Ярослав.

– Я Юля, – простягнула дівчинка якийсь папірець. – Тут усе написано.

Ярослав узяв папір, у цей час підійшла Тетяна.

– Це хто? – запитала вона.

– Наразі не знаю, – відповів, не відриваючись від листа.

Дочитавши, взяв сумку і сказав: «Заходь». І передав листа Тетяні. Прочитавши, жінка без зайвих емоцій запитала чи підсумувала:

– Значить, це твоя дитина…

– Мабуть…

– Переодягнувши дівчинку, Ярослав повів її на кухню, де їх чекав сюрприз. Тетяна наливала в тарілку манну кашу, на столі були нарізані ковбаса, сир, варилися яйця.

– Скільки тобі рочків? – запитала Тетяна тоном люблячої матері.

– Наразі чотири, але скоро буде п’ять.

Далі вечеряли мовчки. Юля дивилася то на Ярослава, то на Тетяну. Та ж у відповідь мило посміхалася, а Ярослав старався не дивитись на дівчинку.

Після вечері Тетяна помила посуд, а Ярослав з Юлею пішли у кімнату. Знайшовши якийсь канал з мультиками, чоловік повернувся на кухню.

– Ну і що далі? – запитала Тетяна.

Він доволі довго мовчав, перш ніж відповісти:

– Не знаю. Направду. Ти ж читала, що це на якийсь час.

– Ярославе, ти що не чув історій про те, як привозять дітей таткам, а самі їдуть назавжди? Тобі підкинули дитину? Ти це розумієш?

Жінка закінчила мити посуд і, повернувшись, тихенько запитала:

– Що ми тепер будемо робити?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩