ЯРОСЛАВ УЖЕ ПІВРОКУ ЗУСТРІЧАВСЯ З ТЕТЯНОЮ. ВИРІШИВ, ЩО ВОНА САМЕ ТА ЖІНКА, З ЯКОЮ ВІН ХОЧЕ ОДРУЖИТИСЯ. ТА ПОТІМ В ЙОГО ДВЕРІ ПРОЛУНАВ ДЗВІНОК, ЦЕ БУЛА МАЛЕНЬКА ДІВЧИНКА, І , ЯК ВИЯВИЛОСЯ, – ЙОГО ДОЧКА

 

Ярослав лише зітхнув.

– Зітханням нічого не вирішиш- дивлячись прямо у вічі говорила Тетяна. – Чи ми розходимося?

– Ні-ні. Що ти? Я зараз думаю лише про тебе.

– Мені здається, перш за все треба думати про дитину, – категорично перебила Тетяна.

– Ти права, звичайно…Що тут думати. Я від неї не відмовлюся і не залишу.

Тетяна якось сумно усміхнулася:

– Якщо би ти від неї відмовився, я б пішла від тебе.

Коли треба було вкладати спати Юлю, Тетяна лягла на ліжко разом з дитиною, а Ярославові постелила на дивані. Перед цим дала йому папірець, на якому було написано, що треба купити вранці.

– У нас дитина вдома, – прокоментувала Тетяна.

Ярослав прокинувся рано і відразу пішов подивитися, як там його дами.

Тетяна не спала, але боялася поворухнутися, оскільки Юля міцно спала, міцно її обнявши.

Коли Ярослав повернувся з магазину, то ще в коридорі почув дзвінкий сміх. Увійшов на кухню, побачив незвичну картину. Тетяна у фартусі і хустинці, і Юля у чомусь такому, що віддалено нагадувало фартух.

Вони ліпили пельмені. А сміялися, бо обмастили одна одну борошном.

Життя молодих людей якось непомітно переросло у турботу про Юлю. Тетяна постійно щось готувала. Ярослав бігав по магазинах. Одне слово, вони несподівано стали батьками. І, як помітив Ярослав, Тетяні це дуже подобалося.

Але настав день, коли їм потрібно було йти на роботу. І Ярослав попросив сусідку, посидіти з нею до обіду. Він уже зателефонував шефу і випросив відпустку, треба було її лише оформити.

Не встиг новоспечений татко забрати від сусідки Юлю, як прийшла Тетяна.

– Я відпустку взяла, не може ж дитина бути у чужих людей цілими днями.

У веселощах пролетіло три дні. Вони сиділи на кухні, і тут дзвінок у двері. Кожен подумав про одне і те ж.

Так, це була мама Юлі.

– Юлю, збирайся, ми їдемо! – коротко наказала.

На запрошення зайти до кімнати, заперечливо похитала головою. Було видно, що дівчинка не хотіла йти з цього дому, від людей, які стали їй дуже близькими. Але мама є мама. І Юля миттєво зібралася. Наостанку зі сльoзами на очах поцілувала Тетяну з Ярославом і вибігла з квартири.

Пауза, коли молоді люди залишилися самі, була доволі довгою. Першою її порушила Тетяна.

– Ярославе, я хочу, щоб у нас була така ж дівчинка, – і з пpuстрастю кинyлася в його oбійми.

– Я теж, – лише зміг відповісти Ярослав.

І. Підлісна

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩