Марічка стояла в кутку класу і гірко плакала, бо Настя розповіла усім, що її батько пuяк. Та доля розтавила крапки…

 

Учителька

Ганнуся з самого малку мріяла стати вчителькою. Щойно переступивши поріг школи на першовересневій лінійці, синьооке дівчатко невпевнено поглянуло вверх.

На Ганнусю привітно дивилася жінка, яка взяла дівчинку за руку. Тепло цих спрацьованих сільських вчительських долонь Ганнуся пам’ятає донині. Чомусь саме в День знань на своїй першій лінійці, але уже в якості вчительки, Ганна Степанівна згадала цей епізод

Її першокласники були допитливими, розумними, але недружніми. Спершу молода вчителька сподівалася, що причиною цього є нове оточення, період адаптації. Однак з кожним днем вона переконувалася, що це не так і намагалася зрозуміти причину.

Якось Ганна Степанівна на перерві зайшла у клас і помітила, як гурт учнів перешіптується, а в кутку стоїть Марічка і гірко плаче. Біля дівчинки стояло ще одне дівчатко, але зі спини вчителька одразу не впізнала, хто це.

– Марічко, що трапилось? – намагалася дізнатися Ганна, однак та лише схлипувала і витирала сльози.

– Вона плаче, бо Настя усім розповіла, що тато Марічки – пияк, і сказала нікому з нею не дружити, – прошепотіла вчительці на вухо Оксанка. – А я все одно з нею дружу.

Вчителька оторопіла. Якусь хвилину вона мовчки стояла, а потім покликала до себе Настю і сказала, щоб та попросила вибачення у Марічки.

Вже на наступній перерві на вчительку у коридорі очікувала мама Насті.

– Чого ви мою донечку перед усім класом принижуєте, змушуєте просити вибачення та ще перед ким?!, – розлючено накинулась на вчительку. – Та що ви знаєте про виховання дітей, своїх же не маєте.

Обурена мама ще довго, розмахуючи руками, щось доводила, та Ганна Степанівна далі вже нічого не чула. Все було, як у тумані, лише фраза про своїх дітей нав’язливо пульсувала у голові.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩