– Вася, ти закрутив зі столичною фіфою, що приїхала у відрядження, думав, напевно, я не дізнаюся, так і будемо жити. То ти до неї, то вона до тебе. Ну, і я по буднях. Так виходить? Так, Вась?

 

Дарина Петрівна шукала документи на квартиру. Отримані років двадцять тому вони лежали десь в засіках всіх потрібних паперів, що досі так і не годилися ні разу. Зокрема представляли собою скриньку, зменшену копію старих добротних скринь, також ковану залізом і закривається вона на ключик.

Вона була зроблена дідом Дарини, той любив у вільний час майструвати. У домі від нього залишилися вербові кошики, різьблені полиці для тарілок, які ставилися з невеликим нахилом на свої місця не боком, а обличчям. А ще невеликі скриньки з кришечками, зшиті дідом з листівок красивими рівними стібками хрест навхрест. І зносу цим речам не було, не брав їх час, хоча кожна використовувалася в побуті.

Дарина Петрівна розбирала папери. Хотіла швидко знайти потрібні і покласти на чільне місце, але втягнулася, розглядаючи з посмішкою, іноді з подивом те, що колись вирішила зберегти.

Листи чоловіка в пологовий будинок, навіть не листи, а короткі записочки. Листівка від батька, в якій розгонистим почерком було написано: “Моїй красуні!” До чого додавалася листівка Дарина вже не пам’ятала.

Анютин дідсадковий малюнок на Восьме березня, з ромашкою і підписом “мамі”, де буква “і” була без крапочки, перший її зошит за перший клас, листи доньки з літнього табору, де вона спочатку писала, що нудьгує, а потім розповідала , як весело їм живеться, і як дівоча команда перемогла хлопчаків на змаганнях з орієнтування в лісі.

Дарина тоді відправила доньку разом з її подругою Мішею, була можливість взяти дві путівки. Батьки Міші були категорично за, і вони по черзі їздили відвідувати дівчат.

Взагалі подругу звали Мішель в честь прабабусі батька, яка була так названа на честь своєї бабки, яка приїхала жити до свого чоловіка, що не побажав повертатися на батьківщину, але тут її ім’я призвичаїли до звичних і вийшла Мішка.

Дарина Петрівна перебирала малюнки, шкільні грамоти за зайняті на олімпіадах місця, поки не побачила лист. Конверт був заклеєний, бо лист не був отриманий Дариною, і написано було не нею. Конверт з веселим малюнком на новорічну тему з усміхненими зайцями і їжаками був підписаний дитячою рукою “На північ Святому Миколаєві”. Аніною рукою.

Дарина згадала, як донька, вже не маленька зовсім, років тринадцять, напевно, їй було, попросила її: “Мам, відправиш, будь ласка, добре?”. Вона тоді кивнула, здивувалася трохи, до цього віку діти вже розуміють, хто казковий персонаж, а хто ні. Подарунок для доньки був прихований на той час, джинси, начебто, нові і ще кросівки.

Але ні викинути, ні розкрити лист і прочитати Дарина не змогла. Дістала зі скриньки і поклала до важливих паперів. І забула. І не згадала б, якби не знадобилися папери про приватизацію квартири.

Дарина жила у великій чотирикімнатній квартирі в старій частині міста одна. З чоловіком розлучилися давно, стосунки потім були якісь, але до РАЦСу справа не доходила, Аня в столиці залишилася після навчання. І Дарина вирішила раптом, що ця квартира завелика для неї.

Сказати чесно, рішення було спонтанним, та й не рішення зовсім спочатку, а сказане в серцях доньці, що живу одна, тебе в гості не докличешся. Продам і в меншу переїду, чого одній хороми протирати та намивати.
А дочка несподівано підтримала. Добре, мовляв, мамо, а на виручену суму, не всю, звичайно, вона квартиру в іпотеку візьме, у неї вже й самої на це наскладано трохи.

Дарина спочатку розгубилася, не чекаючи такого повороту подій. Так зовсім іншої реакції чекаючи, чого вже там. Але посидівши потім і подумавши вирішила, що дочка права. Ну чого сидіти, як собака на сіні? Багатьох поколінь цей будинок, але чого триматися за минуле? І правда, сама могла б здогадатися доньці допомогти. Ось і полізла в непотрібні кожен день папери.

Дарина тримала лист в руках, дивилася на старанно виписані літери, потім раптом рішуче одяглася, на дворі листопад у всю готував людей до зими, поклала конверт з таємницями доньки в сумочку і відправилася на пошту, на якій не була вже бозна скільки часу.

Скажіть, я можу відправити лист? Паперовий. – запитала Дарина жінку, яка торгує пресою, так як в одне працююче вікно стояла черга.

– Можете, чому ні? – здивувалася жінка.

– Правда? А як? Раніше поштові скриньки всюди висіли, а зараз немає.

– Так он у нас ящик стоїть, бачите? Написано на ньому “Для листів.” – показала жінка на дерев’яну тумбу в центрі залу.

– Ой дякую! – Дарина пішла було до тумби, але жінка покликала:

– А марочки наклеєні у вас? – і додала похитавши головою Дарині, – так давайте наклеїмо!

Анна їхала додому, до мами. Ще три години і вона добереться. Машину Анна водила впевнено, по чоловічому. Батько вчив. Анна і характером, і зовнішністю вдалася в батька. Говорили, щаслива буде.
Рішення змотатися до мами було спонтанним. Якщо чесно, то її мучило те, що вона зрозуміла підґрунтя маминих претензій, і те, що хотіла та почути у відповідь. А почула те, що почула. І розгубилася, але після недовгої паузи погодилася, і навіть намагалася обговорити це бадьорим голосом.

І у Анни від цього всього раптом так стислося серце, так їй стало шкода матір, що захотілося вити на місяць після цієї телефонної розмови. Не треба нічого продавати, звичайно ж, поживе Анна з батьком, тим більше, той давно їй пропонував, та й набридло це життя в орендованій квартирі з сусідкою. І роки не ті, і стан душі. Але сказати про це мамі Анна вирішила не по телефону, а так, дивлячись в очі.

Дарина сиділа на кухні з почуттям, що зробила щось дуже важливе, і дивилася у вікно на снігопад, що буквально раптово заполонив вулиці. Сніжинки падали рівно, повільно, як в казці. У двір заїхала машина, вийшла з неї дівчина,  Дарина впізнала доньку, і, не вірячи очам, відкрила вікно і закричала:

– Аню, ти?

Та зупинилася, підняла обличчя, засміялася і помахала рукою.

– Мам, я це, я!

Потім пили чай, довго розмовляли, щось згадували, ділилися планами. Єдине, що Анна сказала відразу, і до чого більше не поверталися, що ні про який продаж квартири не може бути й мови, і це не обговорюється.
На наступний день Дарина за сніданком згадала, що Міша зовсім недавно питала про Анну, коли та приїде? Зустрілися на прогулянці на набережній. Міша з дітьми гуляла, а Дарина йшла в улюбленій альтанці посидіти. Казала, що в соціальних мережах знайти її не може, а поспілкувалася б з задоволенням, як не як, найближча подруга дитинства.

– Та є я в мережі, під іншим ім’ям, правда. А Мішка там же живе?

Дарина кивнула.

– Ти знаєш, а я забіжу, напевно, до Міші. І правда, сто років не бачилися.

Після сніданку Анна зібралася і швидко втекла. А Дарина теж вирішила пройтися. До своєї улюбленої альтанки.

Анна йшла по знайомою вулицею, завернула у двір, підійшла до під’їзду і здивовано зупинилася. Двері прикрашав домофон, і можна було набрати номер квартири, і двері б відкрили, але не так Анна хотіла. Вона вже в думках бачила, як дзвонить, як Мішка відчиняє двері, радіє, вони обнімаються. Ось так Аня бачила зараз їх з Мішкою зустріч після довгої розлуки.

Вони насправді були найкращими подругами. І в школі зустрічалися з двома друзями з паралельного класу, з Вадимом і Кирилом. Мішка з Вадимом одружилися відразу після школи, і до двадцяти одного року у них було вже двоє дітей. При цьому Вадим ще й навчався місцевому виші на юридичному. А в двадцять два Вадим раптом загуляв. Хоча, і загуляти толком не вийшло, трохи вліво вильнув, а Мішці вже все донесли. Аня пам’ятала, як Мішка сиділа вся розбита, заплакана і повторювала, не зупиняючись:

– Як він міг? Я не можу повірити. Як? Як він міг?

І Анна з властивим їй тоді максималізмом ляпнула:

– Я сподіваюся, ти його не пробачиш?

І потім Мішені очі, величезні, гранично серйозні.

– Ти ненормальна, Ань? Я прощу. Я вже пробачила. Він попросив вибачення і я пробачила. А я попросила дати мені кілька днів зібратися з думками. Я пам’ятати про це буду довго, можливо завжди. Щось ми переступили і з цим далі жити. Але краще з цим, ніж без Вадима.

І тоді Анна, ось ненормальна, правда, сказала, що не можна себе так не поважати. А Мішка сказала:

– Та йди ти.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩