Ми з чоловіком не сuротu, але дитину залишити нема на кого. При живих бабусях ми змушені вирішувати, на кого залишати однорічного сина, адже мені потрібно виходити на роботу. Це, що світ догори дриґом став, чи бабусі на пенсіях свої обов’язки геть забули?

 

 

Ми з чоловіком не сироти, але дитину залишити нема на кого. При живих бабусях ми змушені вирішувати, на кого залишати однорічного сина, адже мені потрібно виходити на роботу. Це, що світ догори дриґом став, чи бабусі на пенсіях свої обов’язки геть забули?

У мене прекрасний чоловік. Ми любимо один одного. Рік тому наша сім’я поповнилася ще одним маленьким мешканцем – синочком Михайликом. Все прекрасно, ми щасливі. У чоловіка хороша робота, але основний прибуток в будинок завжди я приносила. І ми зараз ми підійшли до того моменту, що мені треба виходити на роботу.

Все б нічого, але кому сидіти з Михайликом? Перша і логічна думка – бабусі. Моя мама живе в іншому місті, досить далеко. Не те, щоб кожен день, раз на тиждень не приїде. Хоча вона на пенсії і якщо я попрошу, то прилетить першим же потягом. Проблема в іншому – чоловік її не переносить. Він вдає, що радий зустрічі і поводиться, як гостинний господар, але рівно три дні. А далі – непорозуміння і образи. Окремо я їх дуже люблю, і вони мене теж. Але разом їх винести нереально. Відповідно кандидатура моєї мами відмітається відразу.

Як же з другою бабусею? А ніяк. Вона навіть просить не називати її так, а тільки по імені та по батькові. Колишня секретар різноманітних партійних працівників, а поводиться мінімум, як прима-балерина на пенсії. Поблизу еліти пробігала, замашок царських нахапалася, тепер без реверансів і не підходь. Я думаю, всім уже стало зрозуміло, що від такої бабусі допомоги не дочекаєшся. Вона навіть на руки свого онука за рік рази три взяла.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩