Іванко … рідна мати кинула його в сміттєпровід вмирати, але ангел-хранитель був поряд і малюк — вижив, а потім він потрапив в пологовий будинок

 

Микола підійшов до пофарбованих в білий колір дверей лікарняної палати і неголосно постукав: він прийшов відвідати дружину з донькою перед завтрашньою випискою.

Ася сиділа на ліжку і годувала.

— Дай-но я гляну, як вона їсть, — Миколі не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю розповідала тітка. А вона раз у раз повторювала …

Якщо жадібно їсть, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну а якщо знехотя смокче груди, то чекай розбещену дитину!

Микола працював на оборонному заводі. «Авангард» дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця. І Микола пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працювали і його батько з дядьком, а тепер — вони з братом. Тому розбещену дитину в трудовій сім’ї не годилося мати.

Дитина їла жадібно, з нетерпінням, і Микола, задоволений, почав смакувати розмову з тіткою.

— Тихо ти, а то дочку розбудиш. Тільки-тільки її приспала, — Ася кивнула в бік ліжечка, і Микола з подивом виявив там ще одне немовля.

— Це як? Це хто? — розгублений і здивований Микола виглядав так смішно, що Ася пирснула, але одразу строго глянула на нього: — Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, так само підтискає губки, якщо незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно.

Микола не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув в колиску. Дівчинка спала і тихенько посапувала. Нічого в її рисах не нагадувало матері, скоріше, вона була схожа на нього самого і чимось на Асю, але Микола завбачливо промовчав про це. Він запитав дружину про інше:

— А тоді кого ти годуєш?

— Це Іванко, правда, він гарненький? — обличчя Асі освітилося посмішкою. — Ми його тут підгодовуємо.

— Як підгодовуєте? А мати його де? — Микола не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе … Микола невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, як ні в чому не бувало. «І дружина теж, — подумав Микола про Асю. — У природі, наприклад, самка нізащо не буде годувати чуже дитинча. А тут своя дочка, — Микола покосився на колиску, — дитина самотньо лежить в ліжечку, а вона, — Микола перекинув погляд на дружину, — казна кого до своїх грудей підпускає».

— Немає в нього матері, тобто мати є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Коль, уявляєш, він народився в ніч на Водохреще, коли і наша дочка народилася, — Ася радісно щебетала, цілуючи хлопчика, який продовжував смоктати груди, — його знайшли через кілька годин, на ранок.

— Як викинула? — у Миколи похололо в грудях. — Ти чого вигадуєш? Як це можна дитину викинути в … — Микола запнувся, бо не міг вимовити навіть, куди був викинутий цей малюк.

— А ось так, студентка одна народила в гуртожитку по-тихому, ну, в цьому, університетському, на Герцена яке, і викинула. Ми, ну, різні мами, у кого молоко є, третій день його підгодовуємо, — Ася щасливо дивилася на малюка на своїх руках, і у Миколи щось йокнуло в грудях.

— І що з ним буде? — навіщось спитав він у дружини, розуміючи, що чекає попереду цього триденного хлопчика, який є, по суті, круглим сиротою.

— Коль, ми ось тут з мамами поговорили, краще б, щоб його всиновили прямо зараз. Ти ж сина хотів … — Ася з благанням дивилася на чоловіка. Микола знав цей благальний погляд дружини: коли вона так дивилася, він просто ну ні в чому не міг їй відмовити! Але тут … це тобі не м’які меблі, на які вони витратили всі відпускні Асі, це жива людина.

— Ти це облиш, — Микола боязко глянув на дружину, — другого точно хлопчика зробимо.

Ася опустила голову до малюка, немов його збиралися забирати в неї силою. Плечі її затремтіли.

— Ася, ну, не треба, ну, не плач, його хто-небудь точно усиновить, — почав умовляти дружину Микола, але та притискалася до немовляти, немов до якогось скарбу, який заберуть у неї — і вона помре.

— Ти … — Ася схлипнула, — ти не розумієш … ти не знаєш … — і Ася знову глянула на малюка.

— Ну так, ось такий я, черствий, — бурмотів розгублений Микола, бо дружина застосовувала до нього сьогодні вже другий чарівний прийом.

— Ти не знаєш … лікар сказав, — Ася замовкла і вся напружилася. Решта слів вона промовляла до немовлятка, не піднімаючи голови. — Мій лікар, він сказав, що у мене більше не буде дітей.

Ася промовила все це якимось стертим голосом і заревіла.

— Ти не плач, заспокойся, Асю, ну, ну, не плач, рідна моя, — Микола зовсім розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину. «Дітей більше не буде … Що тепер робити? Пропадати? .. » І згадав раптом:

— Не реви, а то молоко пропаде.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩