День за днем Ніна все більше злилася на невістку. То білизну не так попрала, то зупу не таку зварила, то цибулю погано пополола. Дойшло до того, що почала вона все майно ділити, землю відгороджувати. Сказала навіть сину, щоб окремий вхід в дім собі зробив, бо не хоче вона кожного дня невістку на свої очі бачити. Віктор за голову брався від планів дружини, але перечити не смів

 

Вже під сорок було подружжю Ніни та Віктора, як до них завітав лелека. Стільки часу вони вимолювали в Бога діточок, і нічого, а тут, на тобі. Вже й не надіялись на таке чудо.

В кінці грудня з’вився на світ Василько, а рівно через півтора року і донечка Богданка. Щастю батьків не було меж. Леліяли вони своїх діточок. Всю душу в них вливали.

– Мої однокласники вже готуються дідусями стати, а я, он, молодим татусем став, – тішився Віктор.

Дітки росли здоровими та розумними. Тато з мамою все для них старалися. Дім, який звели разом, ще до народження діточок, привели порядок, на сучасний лад, щоб дітям не соромно було друзів в гості гукати.

Час минав, а Ніна все говорила, що хата ця Богданці залишиться. Вона ж дівчинка скромна, чуйна, пропаде в невістках. А Василь, чоловік – мужній та роботящий, тому дасть собі раду в зятях.

Коли діти закінчили навчання в місті, то влаштувались на роботу в райцентрі. А згодом Богданка приголомшила батьків новиною

– Мамо, тату! Я заміж виходжу!

– Доню, ми так раді. Присядь, розкажи, хто він, звідки, де працює? Ми ж повинні знати, з ким під одним дахом будемо жити.

– Мамо, так складаються обставини, що це я піду в невістки, а не Іван за зятя.

– Це як так? Ти що надумала. Ми з татом все життя для вас стараємось, а ти нам ось так, в душу плюєш.

– Справа в тому, що Іван одинак. Його мама хвора жінка, а з татом на будівництві трапилась біда, і він залишився без руки. Не може він батьків одних залишити.

– А ти, виявляється, ось так просто це можеш зробити, так? – обурювалася Ніна.

Якась злість запанувала в її душі чи образа, просто не так вона собі все це уявляла.

Зі сльозами на очах Ніна після весілля пакувала дочці придане.

– Ти щоб боронь боже не ображав нашу Богданку. Бо будеш мати справу зі мною, – говорила Ніна до спокійного зятя.

Ще не встигли від весілля доньки відійти, як Василь приголомшив батьків, що також вже освідчився своїй дівчині.

– Мамо, ти нам яку кімнату з Оленкою виділиш?

– Яку ще кімнату? Вже давно вирішено, що ти в зяті йдеш.

– У Оленки дома, ще братик і сестричка молодші є, тому нам там місця нема. А так, як Богданка з дому пішла, то я невістку в дім приведу.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩