ПЕТРО СКАЗАВ В СУБОТУ ЧЕКАТИ СВАТІВ. ГАЛИНА З МАМОЮ І СЕСТРОЮ ПРИГОТУВАЛИ БЕЗЛІЧ СМАЧНИХ СТРАВ, НАКРИЛИ СТІЛ, ВСЕ ПОПРИБИРАЛИ. В ТОЙ ДЕНЬ ДІВЧИНА НІЯК НЕ МОГЛА ЗАСПОКОЇТИСЯ. КОЖНІ П’ЯТЬ ХВИЛИН ВИЗИРАЛА У ВІКНО. ВОНА ВЖЕ ПОЧАЛА ХВИЛЮВАТИСЯ. ВЖЕ І ГОСТІ ПРИЙШЛИ, СІЛИ ЗА СТІЛ, А ВОНА ПРИСЛУХАЛАСЯ ДО КОЖНОГО ЗВУКУ, ЩО ЛУНАВ З ДВОРУ. КІЛЬКА РАЗІВ ВИБІГАЛА НА ВУЛИЦЮ. УЖЕ Й СОНЦЕ СІЛО ЗА ГОРИЗОНТ, А ПЕТРО ТАК І НЕ ПРИЙШОВ. МІРКУВАЛА, ЩО РОБИТИ ДАЛІ, АДЖЕ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ ПРО ЇЇ ГАНЬБУ ДІЗНАЮТЬСЯ ВСІ В СЕЛІ. ЯК ДИВИТИСЯ ЛЮДЯМ В ОЧІ? А БАТЬКИ? ЩО СКАЖУТЬ ВОНИ?

 

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Вже в дитячому садку вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Всі в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину.

Галина вже давно чекала від Петра пропозицію. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їхнє весілля чекали давно.

Цього дня у Галини була дуже гарна новина для Петра. Молода пара гуляла по березі річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала:

– У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав:

– Добре, тоді в суботу чекай сватів.

Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості.

Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все поприбирали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз. А готувалися все одно, тому що чекали гостей.

В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що лунав з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що всі сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже за кілька місяців про її ганьбу дізнаються всі в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони?

Раптом до її руки хтось торкнувся. Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи:

– Мамо, матуся, де ти була? Я так довго тебе шукав!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩