ПІВ РОКУ ТОМУ НЕ СТАЛО МАТЕРІ ВІРИ І БАТЬКО ЖИВ САМ. З ТОГО ЧАСУ ВІРА БАТЬКА НЕ ВІДВІДУВАЛА. ЯКОСЬ КИНУЛА ВСЕ І ПОЇХАЛА В СЕЛО. КОЛИ ВИЙШЛА З АВТОБУСА, ТО ПОБАЧИЛА СІЛЬСЬКУ ПЛІТКАРКУ, ТІТКУ ГАЛЬКУ, ТА ВИБІГЛА НАПЕРЕД І СТАЛА ЩЕБЕТАТИ: – А ТИ, ВІРО, Й НЕ ЗНАЄШ НІЧОГО. БАТЬКО ТВІЙ МАЧУХУ ПРИВІВ! РОЗГНІВАНА ВІРА СТУПИЛА НА БАТЬКІВСЬКЕ ПОДВІР’Я: – МІГ БИ, САМОТНЮ ЖІНКУ ЗНАЙТИ, БЕЗ ДІТЕЙ. А ТЕПЕР ЇЇ ДІТИ БУДУТЬ НА СПАДЩИНУ ПРЕТЕНДУВАТИ, А МЕНІ, ЩО ЗАЛИШИТЬСЯ, ТИ ПРО МЕНЕ ПОДУМАВ? – БУРКНУЛА БАТЬКОВІ. НА ПОРОЗІ НЕПОМІТНО З’ЯВИЛАСЯ МАЧУХА З СУМКОЮ В РУКАХ, ВОНА ЧУЛА ВСЮ ЇХНЮ РОЗМОВУ. – ВИ ТУТ НЕ ТАК ГОЛОСНО СПЕРЕЧАЙТЕСЯ, А ТО СУСІДИ ПОЧУЮТЬ. ІДІТЬ В КУХНЮ – ТАМ ПИРІЖКИ ТІЛЬКИ З ПЕЧІ. Я ДОДОМУ ПІДУ. А ВИ ЗАЛИШАЙТЕСЯ З БОГОМ, НЕ СВАРІТЬСЯ. ВАШОГО Я НІЧОГО НЕ ВЗЯЛА

 

Віра виросла в селі, там закінчила школу і поїхала в місто де вступила до інституту. Після закінчення навчання влаштувалась на роботу. Пів року тому не стало її матері і батько жив сам. З того часу вона його не відвідувала, то робота, то інші справи – все ніяк не було часу. Вона поверталась з роботи і думала, як він там один? Хоча коли Віра подзвонить – все у нього часу немає: то порається по господарству, то дах ремонтує. Та й не балакучий він.

Нарешті дівчина зібралась, взяла на роботі додаткові вихідні і вирішила довідатись до батька. По дорозі купила квітів, які дуже любила мати, доїхала до села, вийшла на зупинці біля церкви. Може, відразу і до матері зайти, поставити квіти? Ні, спочатку в будинок, до батька. Роздумувала вона.

Вона йшла по рідній вулиці, через паркани виглядали сусіди, сподіваючись, що остання маршрутка привезе когось із дітей або онуків. А ось і тітка Галька, всі новини знає і плітки по селу розносить. Не пропустить нічого. Вгледіла Віру і шкандибає на зустріч:

– Ой Віруньо, давненько тебе не було. Квіточки, мабуть, для матері привезла? А батька мабуть і не впізнаєш. Такий причепурений ходить, аж помолодів. Ти ж мабуть нічого і не знаєш?

– А що я маю знати? – Запитала Віра.

– Так сама побачиш, – махнула рукою Галька. – Мачуху батько привів. Уже з місяць. Ще й року не минуло, а він вже нову жінку привів.

Віра її вже не слухала. Він говорив, що сам доживати буде. Що такої, як мама, йому не знайти. Невже так швидко все забув? І з Вірою не порадився. Навіть не попередив. А Галька далі розповідала, що жінка ця, з сусіднього села, також вдова і двоє дорослих дітей, дочка заміжня, а син служить в армії. Дочка ніби навідується і допомагає їм по господарству.

Віра мовчки пішла до двору. Це ж треба, так сміливо увірватися в чуже життя, прийти на все готове. У будинку порядок, підключені газ і вода, в батька  машина, господарство велике і тепер все це дістанеться невідомо кому. А вона, коли їхала з села, просили батька, якщо надумає жінку привести в будинок, то бажано бездітну, щоб на їх добро не зазіхала. А він взяв з дітьми, та ще й молодшу за себе.

Віра увійшла на подвір’я. Батько порався у хліві. Підняв голову, посмішкою зустрів доньку і замість привітання почув:

– До весілля готуєшся? Чому ж не запросив?

Батько підійшов ближче і тихенько сказав:

– Як же тебе сповістиш, якщо ти раз на рік батька відвідуєш?

Ліза невдоволено кинула, що не може бути йому нянькою, тому що працює і постійно зайнята.

Звернула увагу, що у дворі порядок, дерева побілені, квіти мамині виполоті і политі. У будинку також порядок. Батько пішов на город до мачухи, щось їй там сказав. Потім жінка підняла очі і зустрілася поглядом з Вірою:

– То у нас гості, – радісно сказала жінка. – Підемо зустрічати. Недарма я тісто на пиріжки замісила, відчувала, що хтось відвідає.

Віра невдоволено зиркнула на мачуху.

– А ви Віра! Я по фотографіях вас упізнала. Підемо в будинок, будемо обідати. – Не замовкала жінка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩