НЕ ДОЧЕКАВШИСЬ БОРИСА, СОНЯ ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА АНДРІЯ. НЕВДОВЗІ ОДРУЖИВСЯ І САМ БОРИС. ВОНИ ПРОЖИЛИ КОЖЕН СВОЄ ЖИТТЯ, АЛЕ ЧЕРЕЗ СОРОК РОКІВ ДОЛЯ ЗНОВУ ЗВЕЛА ЇХ

 

В Бориса Соня закохалася ще в 10 класі і відразу розповіла про це своїй сестрі. Доля розвела закоханих, але вони таки змогли знайти своє кохання, проживши кожен своє життя, аж через сорок років. Зараз сестри пригадують ці події з усмішкою, розуміючи, що долю і конем не об’їдеш.

Соня, котра виглядає значно молодшою на свої роки, пригадує, що тоді вони жили в маленькому містечку і про них з Борисом швидко заговорили як про пару. І це, зрозуміло, дійшло до батьків.

– Наші батьки дуже хотіли, аби ми побралися після школи. Може, якби батьки противилися, то ми, навпаки, намагалися б бути разом і одружилися. А так, отримавши атестати, вирішили продовжити навчання. Я поступила на технолога молочних продуктів, а Борис хотів стати лікарем. Правда, він того року в медичний не поступив, і його восени забрали в армію. Я не клялася чекати, і Борис не вимагав цього від мене. Це було само собою зрозуміло. Але…

Може, і сталося б, якби Соня поступила в якесь училище, де переважали б дівчата. Але Соня вчилася в інституті, де було чимало хлопців, а вона була вродливою, то й не дивно, що хлопці не могли її не помітити. Соня не збиралася заміж, проте, як кажуть, у затворі не сиділа. Вона встигала і добре вчитися, і з подругами на танці та в кіно піти. Звісно, що в компаніях не обходилося без хлопців.

– Проте згодом сталося непередбачуване, я зрозуміла, що закохалася в Андрія – він був старший за мене і навчався на четвертому курсі. Мабуть, це було не стільки кохання, як звичка. Він завжди був поруч. А Борису писати продовжувала. То вже, звичайно, були стриманіші листи, і, думаю, він здогадався, що у мене хтось є, однак ніяких запитань чи докорів з його боку не було.

Андрій запропонував вийти за нього заміж на п’ятому курсі, і найперше про це довідався Борис. Я, пам’ятаю, навіть запитала у нього, що мені робити. І в листі, то був, до речі, останній від нього, написав, що це має бути моє рішення.

Я чомусь вирішила, що він теж охолов до мене, ніяких вмовлянь чи натяків, що він без мене не зможе жити, не було. Тому заміж виходила без будь-якого докору совісті. Лише коли зустрілася перед весіллям з його мамою, то почула: “А я завжди думала, що будеш моєю невісткою”.

***

– Далі у мене почалося інше життя, в якому для Бориса не було місця. Андрій закінчив навчання, і я поїхала разом з ним у Східну Україну, перевівшись на заочне відділення, – знову повертається у далеке минуле пані Соня. – Звичайно, час від часу приїздила додому, і мама з Надею мені розповідали усі новини. Я знала, що Борис після армії таки поступив у медичний інститут, знала, що одружився, правда, аж у тридцять років, і у нього народилося два сини. А от як складалося його особисте життя, майже нічого не знала. Зі своїм чоловіком жили непогано, хоча особливих почуттів не було.

У нас були діти, ми виховували дві доньки. Але у сорок років я залишилася вдовою. Я не знала, що мені робити, чесно кажучи, непросто було, дівчата мої якраз навчалися у вузах. Як лише і де можна було, так і підзаробляла – мусила з роботою розпрощатися і йти на ринок, бо не вижила б. З цього й почався мій бізнес.

У дітей теж справи налагодилися. Старша донька, яка навчалася у Києві й потрапила до Америки, згодом виїхала туди – знайшла чоловіка. Через декілька років вона забрала до себе молодшу сестру. І та теж там вкорінилася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩