Коли я приїхала з-за кордону, мені відкрили двері брат з дружиною. Я віддала подарунки і запитала де мама. – А вона вже давно з нами не живе! – відповів брат.

 

Я вже декілька років працювала закордоном і нарешті вирішила поїхати додому, аби провідати рідних. Обнялись, поцілувались, подарунки розгорнули та і вирішила я запитати:

— Де мама?

Виявилося, що мама зараз живе не у своїй квартирі, а знімає кімнату у гуртожитку. Невістка так вирішила. Коли я приїхала до матері і зайшла до кімнати, то вона не повірила своїм очам і просто почала плакати.

Але почнемо усе спочатку. Коли я закінчила навчання в університеті, мені запропонували поїхати на роботу у Німеччину. В ті часи гріх було відмовлятися, така можливість, та і гроші гарні платили. От я і погодилася.

Мама мене підтримала. На той час, ми жили втрьох: я, мама і мій молодший брат. Батько загинув задовго до цього, але він завжди мріяв, аби діти його досягли успіху та отримали гарну освіту. Брат тоді ще у школі вчився, ну а я закінчила університет, зібрала речі і поїхала працювати.

Зв’язувалася я з ріднею дуже рідко, оскільки жили ми не дуже багато і комп’ютера з інтернетом вдома не було. Інколи я просто їм дзвонила, аби запитати чи там все нормально. Такі дзвінки обходилися нам дуже дорого, тому говорили ми доволі рідко.

Минуло декілька років. Я так і працювала в Європі, брат виріс і закінчив школу. Після випуску, він привів додому дівчину і сказав, що буде одружуватися, тому що його Маша на той час вже вагітна була. Мама звичайно благословила, але відсутність вищої освіти у брата трохи її налякала.

Загалом, не було мене вдома цілих 8 років.

Пережити таку розлуку було досить важко, але від праці і всіх труднощів, які випали на мою долю — я стала набагато сильнішою і впевненішою в собі жінкою. Заробляла я добре, але бажання побачити рідних було сильніше. Отож, я вирішила взяти заслужену відпустку і поїхати додому, провідати рідних. В мене взагалі племінник вже до школи ходить, а я його ще навіть не бачила.

Про приїзд вирішила нікому не казати. Зробила сюрприз та і подарунків навезла. Коли я подзвонила у двері, на порозі з’явилася якась незнайомка.

— Привіт. А ви, мабуть, Марія, так?

— Ну так, а ви хто?

Я представилась і дівчина швиденько покликала брата. Ми обнялись, трішки поговорили і я запитала:

— А де мама?

Брат устидливо опустив очі і нічого мені не відповів. Я спершу, навіть злякалася.

— А вона тут більше не живе, — відповіла мені Маша.

Така відповідь мені не дуже сподобалася.

— А де вона?

— У гуртожитку.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩