Бабуся першою після чоловіка дізналася, що я при надії. Вона так раділа за нас в той день, а згодом притихла, помовчала і сказала: “Правнучки мені для повного щастя не хватає. Ось побачиш, дівчинка буде. Якщо хочете, щоб щасливою була, назвіть Анною, не пожалієте”. Того дня я ще не розуміла, що бачу свою улюблену бабусю востаннє

 

Мені було тринадцять, коли пішли з життя мої батьки. З різницею в пів року. Спочатку тато, а потім мама. Нас в сім’ї було троє: старша сестра на той момент була вже заміжня, і жила окремо. А мене і молодшу сестру забрали до себе в село на виховання бабуся з дідусем. У день мого шістнадцятиріччя пішов з життя дідусь, і бабуся як могла, тягнула нас двох на свою пенсію і зарплату нічного сторожа.

Щоліта я шукала роботу на три місяці, і віддавала всю зарплату бабусі, але гроші зароблені за цей час були просто смішні, порівняно з тим, які суми на нас витрачала бабуся. Було дуже важко. Влітку садили і вирощували овочі в своєму городі, а потім робили з них салати і різні закрутки, садили багато картоплі. Тримали курей і козу. Це дуже виручало за часів безгрошів’я.

Бабуся нас дуже любила. Робила завжди хороші подарунки на дні народження і інші свята. Якщо наш клас їхав до столиці на екскурсію або на концерт, бабуля завжди виділяла на це гроші. Давала з собою на кишенькові витрати цілком пристойну суму, щоб ми не відчували себе гірше інших. Правда після таких розваг, ми могли тиждень їсти те, що є в коморі було, або ліпили вареники з квашеної капусти, і їли їх, запиваючи козячим молоком.

На мій випускний бабуся купила мені сукню моєї мрії: темно-синю, з відкриттями плечима, приталене, довге. Коли вибирали сукню, я на неї навіть дивитися боялася, підозрюючи скільки вона може коштувати. Але бабуля сказала: “Марічко, а ось ця тобі не подобається? Я думаю тобі буде личити! Давай, приміряємо!”. Приміряла… Сукня, як на мене шита. Бабуся віднесла її на касу і твердо сказала:

– Беремо! – я спробувала її відрадити:

– Бабусю, вона дуже дорога, може не треба.

– Марічко, пенсії ще будуть, а випускних у тебе більше ні! Проживемо деякий час на картоплі з огірками і солоними грибами, все буде добре!  Я була найкрасивішою випускницею у всій школі (принаймні мені так здавалося…)

Відівчившись в нашому училищі пішла працювати. Ось тоді ми зажили цілком забезпечено. Молодша сестра, Ярина, через п’ять років після мене теж закінчила школу, і теж отримала найкрасивішу на її погляд сукню на випускний. Далі я вийшла заміж.

Бабуся дуже полюбила свого зятя. Частенько його балувала варениками та борщем, а по вихідних і стопкою наливки. Закінчувалося все це душевними вечірніми посиденьками, з легкими розмовами і красивими піснями. Ми в родині всі любимо поспівати. І мій Максим швидко втягнувся в наш “колектив”. Потім народився наш Ромчик. Бабуся любила правнука.

Виняньчила його з пелюшок. Коли Ромчику був рік, він втік від неї з двору в одній сорочечці. Бабуся бігала по всій нашій вулиці, шукала його, мало з розуму не зійшла. А Ромчик стояв за гаражем і дивився як “смішно” бігає бабуля… коли Ромчику виповнилося два роки, ми переїхали до Львова.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩