ОКСАНА ДИВИЛАСЬ НА ЩАСЛИВУ ЗАКОХАНУ ПАРУ, І ЗАЗДРІСТЬ ТОЧИЛА ЇЇ ЄСТВО. РАПТОМ ВОНА ПОМІТИЛА, ЩО У ЧОЛОВІКА НА РУЦІ БРАКУЄ ОДНОГО ПАЛЬЦЯ. ЗАЛИШИВШИСЬ З ЛЕСЕЮ НА ОДИНЦІ, ОДРАЗУ Ж ВИПАЛИЛА “НАВІЩО ТОБІ КAЛІКА?!” – І ЦИМ ЗЛAМАЛА ОДРАЗУ ДЕКІЛЬКА ЖИТТІВ

 

На літній площадці ресторану лунала гучна музика. Гості веселилися. Теплий червневий вечір обгортав місто таємничими тінями і все навколо здавалося казковим. Ігор закохано дивився на Лесю і пригортав її ближче до себе. Вони танцювали в центрі. Хлопець в колі родини зустрічав своє двадцятиліття…

За матеріалами – Наш День.

– Лесю, я запрошую тебе до себе на День народження. Чекатиму! – ніжно взяв дівчину за руку, зазирнув в карі очі.

– Я не знаю. Якось незручно перед твоїми батьками, – відповіла, ніяковіючи Леся.

– Я вже їх повідомив, що ти будеш. Відмова не приймається, – настійно сказав хлопець і поцiлував кохану в повні малинові вуста.

Леся довго не могла заснути. Згадки насувалися одна за одною, неначе хмарини у шибці вікна. Пригадувала усе до найменших дрібниць: і те, як познайомилася з Ігорем, як вперше він її запросив на побачення, як допомагав під час екзаменів. Вони навчалися в педагогічному. Мріяли стати вчителями. Голубоокий, світловолосий юнак користувався увагою в жіночому колективі майбутніх педагогів, але вибрав її – старосту групи, запальну та веселу організаторку всіх масових дійств. Відтоді вони не розлучалися.

Наступного дня Леся поділилася новиною, про те, що її запрошено на ювілей, з подругою Оксаною. Попросила скласти їй компанію на святі. Оксана заперечувала, мовляв, буде непроханою гостею. Та Леся все залагодила, повідомивши Ігоря про те, що якщо прийде, то лише з подругою і він, звичайно, погодився.

І ось тепер, в ресторані, Леся усі танці танцювала з Ігорем, а Оксана сиділа сиротиною, почуваючись не в своїй тарілці. Вона спостерігала за парою і заздрість точила її єство. Аж раптом здригнулася, поглянувши на Ігореву руку, яка ніжно обіймала Лесин стaн. На правиці був відсутній середній палець.

– Ми будемо завжди разом, принцесо моя, – говорив-шепотів Ігор Лесі на вухо. – Я такий щасливий! А ти?

Леся зашарілася, мов мак, і нічого не відповідала. Їй здавалося, що вона літає і від щастя запирає дух.

У перерві Оксана відкликала Лесю:

– Нам пора йти, – суворо сказала. – Ти на годинник дивилася? Подумають що ми не виховані, – заторохтіла.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩