Моїй доньці всього 2,5 роки, а вона вже не потрібна ні мені, ні чоловікові. Я народила її від одруженого чоловіка. Він стільки обіцяв! А потім покинув. Разом з нашим розставанням випарувалася і моя любов до цієї дитини. Я все більше переконуюся, що не люблю її, не відчуваю до неї ніжності, тепла. У мене складна історія, не спішіть судити

 

Моїй доньці всього 2,5 роки, а вона вже не потрібна ні мені, ні чоловікові. Я народила її від одруженого чоловіка. Він стільки обіцяв! А потім покинув. Разом з нашим розставанням випарувалася і моя любов до цієї дитини.

Останнім часом я все частіше шкодую, що народила свою донечку.

Я зустрічалася з одруженим чоловіком, який в шлюбі не мав дітей. Він був переконаний, що проблема в ньому. Ділився зі мною, як він хоче рідних дітей, що пішов би від дружини, якби я народила. І тут сталося диво – я дізналася, що чекаю від коханого дитинку!

І він пішов, але – від мене!

Я дуже хотіла дитину і, звичайно, я її залишила. Народилася дівчинка. І тут почалося моє пекло.

Я зрозуміла, що я її не люблю! Я годувала її, доглядала, міняла памперси, купала, вела себе, як правильна матуся. Але в душі – в моїй душі не було тієї любові, про яку пишуть, яку повинна відчувати мама до своєї дитини.

Моя мама говорила мені:

 – Потерп, донечко, далі буде легше, це спочатку завджи так важко!

А мені здається, що далі все гірше і гірше. Спочатку були проблеми з горщиком, вона ні в яку не хотіла на нього сідати. Могла сидіти на ньому 10 хвилин, потім встати і через 3 секунди наробити в штани! Це мене так виводило, я кричала на неї, могла шльопнути, думала, що це допоможе.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩