“ЇДЬТЕ ДО ЧУДОТВОРНИХ КАМЕНІВ, НА ЯКИХ ТРИ СЛІДИ, І БУДЕ ВАМ МAЛЮК”: МАЙЖЕ 9 РОКІВ ПРОЖИЛИ ЛЕСЯ З ТАРАСОМ, А ДІТЕЙ НЕМАЄ

Майже дев’ять років прожили Леся з Тарасом, а дітей нема. Зверталися до лікарів. І до знахарів їздила молода жінка. Та лелеки поспішали до інших родин…

– Пильнуй, Лесю, свого чоловіка, – сказала колишня одногрупниця, яка працює разом з Тарасом. – Біля нього Віка увивається. Джерело

Нахабне дівчисько. Не встигло й місяця попрацювати, а вже чужим чоловікам голови крутить.

– Гарна?

– Ноги від вух.

…Тарас був чудовим чоловіком. Але останнім часом щось змінилося… Став мовчазним. Почав палити, хоча раніше до цигарок був байдужий. На запитання дружини, що трапилося, відповідав: усе гаразд.

І ось Тамара розповіла про якесь дівчисько…

Леся не уявляла, що Тарас може піти з її життя. Вони закохалися, коли були студентами-першокурсниками. Він називає її: моя дівчинка. Хоча… вона й не помітила, що останнім часом чоловік до неї так не звертається. Від нього почало віяти прохолодою…

– Знайома розповіла про жінку з Карпат, яка допомагає таким, як… ми. Може, поїдемо? – запитала Леся в чоловіка.

– Не вірю я в це. Хочеш – їдь сама.

– Тарасе…

Не дослухав, пішов у іншу кімнату. А наступного дня уперше повернувся додому пізно, напідпитку, із запахом чужих парфумів.

Леся одразу подумала про Віку.

Тарас очікував скандалу. Він хотів цього. Так було б легше сказати дружині, що він втомився від очікування її вагітності, змирився, що у них не буде малюка. Гримнути дверима, аби ще трішки поніжитися в обіймах юної спокyсниці. А потім… повернувся б додому.

Та Леся мовчала…

У неділю збиралася до старого, доброго міста, де минули студентські роки. Це місто було ліком для її душі. Воно вміло вислуховувати думки. Водило вузькими вуличками, аби вона розгубила свої смутки. Відкривало двері древніх намолених храмів…

Находившись, присіла на лавку, аби послухати молоденького скрипаля. Веселі й сумні мелодії торкалися людських душ. Скрипочка промовляла до кожного, хто зупинявся біля хлопчини.

– Гарно грає, – почула поруч себе.

Кивнула у відповідь.

– Але ваше серце не чує.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩