НІНА СЕРГІЇВНА ВЖЕ ДАВНО НА ПЕНСІЇ. БАГАТО РОКІВ ВОНА ПРАЦЮВАЛА ВИХОВАТЕЛЬКОЮ В САДОЧКУ. ЗАРАЗ ПРАЦЮЄ ДОГЛЯДАЛЬНИЦЕЮ СТАРЕНЬКОЇ БАБУСІ. У МІСЯЦЬ ЇЇ ДІТИ ПЛАТЯТЬ ПЕНСІОНЕРЦІ 15 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ, КУПУЮТЬ ХАРЧІ НА ДВОХ. АЛЕ ТІ ГРОШІ ДАЮТЬСЯ НІНІ СЕРГІЇВНІ ОЙ, ЯК НЕ ЛЕГКО. БАБУСЯ МАЄ ДУЖЕ ВАЖКИЙ ХАРАКТЕР: ПОСТІЙНО ВСІМ НЕЗАДОВОЛЕНА, ВСЕ РОЗКИДАЄ, СВАРИТЬСЯ, КРИЧИТЬ. НІНА СЕРГІЇВНА МАЄ НАПАРНИЦЮ, ПРАЦЮЮТЬ ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ, АДЖЕ ДОВШЕ ВИСИДІТИ З НЕЮ НЕМОЖЛИВО, НАВІТЬ РІДНІ ДІТИ ЇЙ НЕ ВГОДЯТЬ. А ВКІНЦІ МІСЯЦЯ, ЯК ТІЛЬКИ НІНА СЕРГІЇВНА ОТРИМУЄ ЗАРПЛАТУ, ДО НЕЇ ПРИЇЖДЖАЄ СИН, І ЗАБИРАЄ ВСЕ ДО КОПІЙКИ. А МАТИ ЗНОВУ МІРЯЄ ТИСК І ЙДЕ НА РОБОТУ

 

Якось їхала я в потязі до батьків. Поруч зі мною в купе їхало дві жінки пенсійного віку. Вони розмовляли про життя, і я почула їхні історії.

З розмови ми з’ясували, що Тамара Петрівна вчителька, вона їхала в столицю, там у неї живе донька з чоловіком та дві онучки. Другу жінку звали Ніна Сергіївна, вона багато років працювала вихователем в дитячому садочку. Але останні роки вона влаштувалася доглядальницею однієї бабусі. Її найняли діти і платили не погані гроші, але бабуся була дуже шкідливою і неслухняною, вона постійно сварилася і лаяла свою доглядальницю, і Ніні Сергіївні ті гроші давалися ой, як не легко.

У Ніни Сергіївни була ще напарниця, з нею вони працювали по черзі, через місяць, бо висидіти з цією бабусею довше, було неможливо, навіть її рідні не хотіли її доглядати, а вважали за краще платити гроші чужим людям.

– І що так добре платять, раз ви все терпите? – запитала її попутниця.

– П’ятнадцять тисяч, плюс гроші на їжу на обох дають, – відповіла та, – у нас в містечку пенсіонеру стільки ні за що не заробити.

– Не знаю, я б на таке ніколи не погодилася. Це вище моїх сил, щоб на старість років, та ще за якийсь старою доглядати, – відповіла вчителька.

– Все дорожчає, одне дитяче харчування і памперси скільки коштують, я вже не кажу про те, щоб одягнутися, – сумним голосом відповіла їй на те Ніна Сергіївна.

Навть мені стало цікаво, яке відношення має пенсіонерка до памперсів.

– Ви що на онуків гроші збираєте чи що? – вирішила все ж прояснити ситуацію вчителька.

– Ну да, доводитися допомагати, у мене їх двоє, – ніби виправдовуючись стала відповідати жінка.

– Так і у мене двоє, – відповіла їй попутниця.

– Син охоронцем в супермаркеті працює, невістка в декреті вже четвертий рік, як не крутись не вистачає. Ось я чим можу, тим допомогаю своїм дітям, більше їм ніхто не допомагає, крім мене, а куди вже діватися.

– Нехай тоді син шукає кращу роботу, щоб на все їм вистачало, – мовила допитлива жінка.

– Так у нас що роботи багато? Що толку міняти шило на мило, – несподівано невдоволено підвищила голос Ніна Сергіївна.

– І тому ви вирішили пошукати роботу для себе в столиці замість сина? – продовжила свій допит вчителька на пенсії.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩