НА ТРАВНЕВІ СВЯТА КАТЕРИНА ПОЇХАЛА В СЕЛО ДО МАТЕРІ. ДОМОВИЛИСЯ, ЩО І ЧОЛОВІК ПРИЇДЕ, АЛЕ ЙОГО НЕ БУЛО. КОЛИ ПОВЕРНУЛАСЯ В МІСТО, ЇЙ ЗДАЛОСЯ, ЩО ВІН ЯКИЙСЬ ІНШИЙ. НІЯКОВО ПОЯСНИВ, ЩО ПОГАНО ПОЧУВАВСЯ. ЧЕРЕЗ ПЕВНИЙ ЧАС ЗНОВУ БУЛА ЗМУШЕНА ЇХАТИ В СЕЛО, А КОЛИ ПОВЕРНУЛАСЯ БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ, БУЛА ОШЕЛЕШЕНА ПОБАЧЕНИМ

Коли я побачила Катерину, не відразу впізнала її. Катерина виглядала старшою за свої роки: якась печаль, невпевненість в її руках, поведінці насторожили мене, а ще – її неохайність. Що ж сталося, адже вона завжди була впевненою, красивою, доглянутою?

Колись ми разом вчилися до восьмого класу, потім я закінчувала середню школу, а Катя поїхала в Київ, навчалася в педагогічному училищі. Жила вона недалеко від мого дому з матір’ю і двома тіточками. Жодна із трьох сестер чомусь не вийшла заміж. Чому так трапилося, невідомо, бо були вони симпатичні, роботящі. Катя стала сенсом їхнього життя. Тітки працювали в лісництві, мати – в колгоспі, тримали господарство – все для улюбленої Катрусі. Вона одягалася найкраще за всіх у школі. Джерело

Після училища Катя закінчила Київський педінститут. Тітоньки скинулися і купили їй двокімнатну кооперативну квартиру. І заміж вона вийшла раніше за всіх однокласниць – за Михайла, хлопця з нашого ж села, який закінчував політехнічний інститут. Одружилися вони, все в них було добре: вирішені квартирні й побутові питання, і продуктами їх забезпечували рідні з села.

А потім у щасливого подружжя народилася донечка Світланка. Тітки і мати приїжджали до міста по черзі й доглядали онуку. А Катерина і Михайло спокійно працювали. На літо тітки і бабуся забирали дитину в село. Серед красивої природи, на свіжовидоєному молочці, чистих овочах і фруктах дівчинка росла міцною, здоровою і гарною. Тітки зістарілися, вийшли на пенсію, але сенсом їхнього існування залишалися Катя і Світланка.

Та чомусь стосунки між Катею і Михайлом з часом погіршилися. Катерина дуже багато уваги приділяла собі, роботі, адже домашні питання вирішували мати і тітки. А ще вона почала докоряти чоловікові, що він нічого не домігся у житті, живе на всьому готовому і у своєму конструкторському бюро одержує мізерну зарплатню. А от вона, пропрацювавши завучем, стала директором однієї із столичних середніх шкіл. Тітки і мама страшенно цим пишалися і хизувалися в селі.

Усі навколо, та й ми, її однокласниці, заздрили Катерині. Адже усім нам довелося самим усього досягати, будувати своє благополуччя, бо батьки не могли нам допомогти. Можливо, якраз це й зміцнювало наші сім’ї, в той час як сім’я Катерини руйнувалася. Вони з чоловіком постійно сварилися, то розходилися, то сходилися. А потім Михайло залишився без роботи, як і тисячі інших, дякуючи перебудові в державі, почав хворіти. Він старався допомогти своїй старенькій матері, все порався біля дому. Катя ж на дух не переносила свекруху, ніколи в неї не бувала. Коли приїздили в село, то Михайло трудився і в матері, і в тещі. А дружина відпочивала. Михайло страждав, що до його матері не пускають його ж донечку, і він нічого не міг з цим вдіяти. Потім у матері не стало.

Син пережив її ненадовго. Теща та її сестри тримали кілька корів, і Михайло їх випасав. Одного разу під час грози одна корівка загубилася. Михайло перехвилювався, набігався. Ледве живий, пригнав інших. Пожалівся на втому, сказав, що втікачка сама прийде, але Катя випровадила його на пошуки. Чоловіка знайшли біля лісу. А корова до того часу вже спокійно стояла в хліву.

Сусіди жаліли за добрим інтелігентним безвідмовним Михайлом. Він допомагав багатьом стареньким жінкам: то полагодить телевізор, то праску чи щось іще. Ніколи копійки ні з кого не взяв за роботу. Не пив. Засуджували Катю, яка не варта була й мізинця свого чоловіка зі своїм егоїзмом, презирством до простих людей, а ще тим, що старі жінки працювали на неї, а вона в селі тільки відпочивала.

***

Донька Катерини і Михайла стала красунею. Але вдалася до матері – головним для неї був достаток, і любила вона тільки себе. Виросла егоїсткою і ніяких моральних принципів не мала. Навчалася в кількох інститутах. Одні сама кидала, з інших її виганяли за неуспішність. Головною метою її існування було знайти багатого чоловіка.

Так ось, ми з Катею розмовляли, згадували минуле. Потім Катя почала скаржитися на життя: недавно поховала тіток, мати хворіє, і взагалі, все найкраще в її житті вже було. А так хочеться наздогнати, повернути щасливі роки. І стає моторошно, що все вже в минулому, а в майбутньому не видно нічого гарного. Жити не хочеться…

– Треба радіти життю за будь-яких обставин. Ти ж потрібна матері, доньці… Після цих моїх слів Катерина заплакала. А потім, трохи заспокоївшись, розповіла мені свою історію. Я була вражена почутим.

… Якось, два роки тому Катерина знайшла собі чоловіка. Доля звела її з відставним військовим, теж вдівцем. Почали вони жити разом. Але він був на сім років молодший за Катерину.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩