ВІД ОДНОГО ПОГЛЯДУ НА ТУРБОТЛИВОГО ДІДУСЯ З ОНУЧКОЮ НА РУКАХ У СОФІЇ ЗАВМЕРЛО СЕPЦЕ – ВПІЗНАЛА ТОГО ЧОЛОВІКА З ФОТО – СВОГО ТАТА. НІЧОГО НЕ КАЗАЛА, ЛИШЕ ЗАПИТАЛА “ВИ НОСИЛИ МЕНЕ НА РУКАХ?”

 

– І де тебе шукати? – мовила Софія, дивлячись на батькову фотографію.

Світлина залишилася тільки одна. Решту мати порвала. Навіть весільні фотографії не пощадила.

За матеріалами – Блог Олі Чорної.

На цьому фото батько молодий і гарний. З хвилястим чубом. Усміхнений. З родимкою на правій щоці.

Галина тішилася, що Софія не схожа на зрадливого чоловіка. Колись донька часто запитувала, де зараз живе батько. Просила його адресу, аби написати про свої успіхи в школі, про те, як їй його не вистачає. Наївно вірила, що він прочитав би листа й повернувся б. Галина нервувалася:

– Звідкіля мені знати, куди він завіявся? Чути про нього не хочу!

Може, справді не знала, де Григорій. А, можливо, не хотіла сказати…

Тепер у Софії «дорослі» клопоти. Вона – дизайнер. Замовникам подобається, як облаштовує їхні оселі. Зі смаком. Просто і вишукано водночас.

Особливо подобається фантазувати над дитячими кімнатами. У кожній дівчинці бачить себе маленьку. В Софії не було рожевої спальні з гарними меблями, наче з казки. У таких спальнях маленькі дівчатка відчувають себе принцесками. Софія вживалася в образ доброї феї, яка чаклує над затишним місцем, куди у сни маленьких принцес прилітатимуть чарівні ельфи та ангелики.

А коли облаштовувала спальні для хлопчиків, уявляла свого ненаpoдженого братика. Якби тато пішов від них пізніше, мама встигла б наpoдити Тарасика чи Івасика. А він залишив їх, коли братик ще не був готовий прийти у цей світ. А потім… Мабуть, він дуже образився на тата. І його душа відлетіла у позапростір та позачас, де нема батькової зрaди і маминих сліз.

– Галю, не побивайся так. Про дитину подумай, – казала рідня молодій жінці, коли чоловік зібрав манатки.

– Як Гриша міг так вчинити? Чому? – ридала та.

Галина дуже змінилася після того, коли її залишив чоловік і втpaтила дитину. Загубила усмішку. Стала мовчазною. Злою. Пильнувала, аби донька не зустрічалася з хлопцями, коли була в старших класах. Влаштувала скандал, коли Софія хотіла познайомити матір зі своїм інститутським одногрупником, а заодно й кавалером.

– Чоловіки всі одинакові! – кричала. – Краще в дівках посивіти, ніж сеpце собі з’їсти. Не хочу й духу чоловічого чути в хаті.

Софії до тридцятки добігає. А вона сама. Тішиться, коли людям в радість її робота. Коли дітлахи стрибають від щастя, побачивши свої чарівні кімнати.

А віднедавна почала займатися дизайном крамничок. Крім заробітку, це приносить задоволення. І не залишає багато вільного часу.

Мама й досі запитує: з ким була, де була, чому була… В Софії вже оскома від цього.

…Вона хоче побачити батька не для того, аби дорікати чи з’ясовувати стосунки. Їй лише б запитати, що спонукало залишити вaгітну маму. І чому він ніколи не згадав про неї, свою доньку.

– Де ж тебе шукати? – запитувала в молодого чоловіка на фотографії.

Софія не пам’ятала батькових рук. Його посмішки. Подарунків від зайчика. Коли він пішов з сім’ї, їй було три роки.

– Тато носив мене на руках? – якось запитала в матері.

– Краще б його світ не носив! – кинула у відповідь Галина.

Софія засмутилася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩