СВІТЛАНА ЛИШЕ ТИХО ЗІТХАЛА БІЛЯ НОВИХ ЧОБОТІВ, КОЛИ ЧОЛОВІК КРАСУВАВСЯ В ДОРОГОМУ БРЕНДОВОМУ ВЗУТТІ І НАРІКАВ, ЩО ЗАЙВИХ ГРОШЕЙ У НИХ НЕМА. А КОЛИ СВІТЛАНІ ПОСТАВИЛИ НЕВТIШНИЙ ДIAГНОЗ – ВЗАГАЛІ ЛЮТYВАВ – ЦЕ Ж СТІЛЬКИ ВИТРАТ

 

Світлана тихо зітхала. Повертала на поличку гарненькі чобітки. Василь завжди знаходив привід обділити дружину обновкою. Не хотів помічати, що старі Світланині капці виглядають убого на фоні його добротних імпортних черевиків. Їх квартира – наче лялька.

За матеріалами – Наш День.

Світлана в душі дизайнер. Вона вміла створювати гармонійний мікросвіт у батьківській крихітній малосімейці. А в просторій квартирі – й поготів. Василь любив похизуватися своїм помешканням перед друзями і родиною:

– Усе зробив власними руками.

Світлана скромно мовчала. Вона завжди мовчала. Не перечила колись татові й покiйна матір. І Світлану вчила: чоловік ліпше знає.

Усе приховувала: емоції, думки, вроду. Розкішне волосся збирала у «хвіст». Жодної косметики. У її шафі не було модних одяганок. Зате Василь не шкодував для себе гарних речей. Робота вимагає. Як-не-як, у бізнесі крутиться. З поважними людьми доводиться справи мати. А Світлані, котра працює у дитячому садку, на думку чоловіка, не варто одягатися виклично. Мовляв, дітей потрібно привчати до скромності змалечку.

Тамара, старша сестра, – повна протилежність Світлані.

– Чому ти терпиш Василеві, Свєтко? Мати теpпіла татові. І де вона зараз? А таточко вже другу пaсію завів. І це в його віці! Поглянь на себе! Ти перетворилася у сіру мишку. А була ж красунею, – шпетила сестру.

Якось не втрималася і висловила своє «фе» Василеві.

– Не подобається наша сім’я? Можеш не приходити. Твої цінні поради і повчання нікому тут не потрібні, – відповів на те.

Відтоді сестри почали зустрічатися на нейтральній території.

– Свєтко, ти ж через чоловікову скнарість дитину втpатила. Забула? Пробачила? Чи не хочеш зізнатися собі, що це правда? – Тамара час від часу заводила розмову на цю бoлючу тему. – Якби не рила носом картоплю на тій клятiй дачі, якби не допомагала її вантажити. Начебто не міг твій коханий заплатити комусь, аби мішки в машину поскладали. Але ж де там! Копійки шкода, а вагiтної дружини – ні.

Світлана розуміла: Тамара каже правду. Їхньому синочкові вже йшов би п’ятий рік. Вона хотіла б піти від Василя. Але куди? У батьківську малосімейку? Можливо, якби тато жив сам. До Тамари? У двокімнатній квартирі мешкають сестра, чоловік, син і донька. У сільську хату? Там давно ніхто не живе. Електрику «відрізали». Та й батько був би проти. Він вважає, що дорослим дітям допомагати зайве. Повинні самі собі раду давати.

– У вихідні підемо в меблеві магазини. Я в одному таку кухню пригледів! Дорогувата. Але ж не для чужих людей купуємо. Для себе гріх шкодувати.

Світлана не любила вихідних. Магазини, дача, прибирання. Інколи приходили до Василя гості. Тоді треба було вправлятися у кулінарних здібностях. Сама близьких подруг не мала. Тамара забула дорогу до їхньої оселі. Батько також перестав навідуватися після суперечки із зятем. Василь хотів, аби тесть записав на молодшу доньку сільську хату. Світлана могла б обійстя продати. Хата ж недалеко від міста. Можна гарні гроші отримати. І вкласти в бізнес. Правда, батько, ще коли матір була жива, не хотів продавати хату. Казав – це пам’ять. І торгувати нею не має наміру. Так і тулилися все життя в малосімейці.

– Свєтко, ти чуєш? В суботу підемо на меблі дивитися! Якщо не хочеш, я сам.

Їй байдуже. Проте відповіла:

– Добре, підемо.

Світлана любила будні. Бо вони дзвеніли дитячим сміхом.

– Світлано Павлівно, вам подобається мій малюнок?

– Можна, я не буду їсти весь суп?

– Надійка мою ляльку забрала.

– Рибки сумують, коли в дитсадку нікого немає?

– Світлано Паааавлівно…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩