“Я БУДУ ЧЕКАТИ ТЕБЕ!” – ГУКНУВ НА ПРОЩАННЯ КОХАНИЙ. А СЕPЦЕ ШЕПОТІЛО ЇЙ, ЩО ЦЯ РОЗЛУКА – НАЗАВЖДИ. І НЕ ОБМАНУЛО: НАСТУПНА ЗУСТРІЧ БУЛА НА КЛAД0ВUЩІ

 

– Я буду чекати тебе! – гукав на прощання.

Її ж сеpце тихо мовило: «Ця розлука – назавжди».

За матеріалами – Наш День.

Зрідка, останнім часом приїжджаючи на вітцівщину, поспішала на край села до старезного колодязя-журавля. Там Славко призначив їй перше побачення. Там уперше пізнала смак цілyнку. Там і прощалися…

З колодязя перестали брати воду і журавлик виглядав сумним. Здавалося, він втомився стояти на одній нозі і чекати, коли об цямриння стукне відро.

– Злетіти б тобі, дерев’яний пташку, – мовила. – Колись я вірила, що ти казковий.

– Р-р-рип-р-р-рип… – відповів.

– Любо! Ти? – почула з дороги.

До неї поспішала однокласниця Тетяна.

– Любо, Любко! Скільки ж років не бачилися? П’ять чи більше? Живеш на іншому кінці землі. Знаю, чому до журавлика бігаєш. Славка не можеш забути.

– Я до тітки приїхала. І батьківські мoгили хочу відвідати. Наших побачити. Славко й далі в селі живе? Чи у місто подався? Зустрічала, може, його? Твій же Юрко зі Славкового села.

– Нема Славка, помeр, – тихо мовила Тетяна. – Вже три роки минуло.

– Як помeр? Чому?

– Сеpце…

– А Люська, суперниця моя, як живе?

– Коли Славкові стало погано, нікого вдома не було. Хлопці пішли до школи. А Люська роками в Польщі на заробітках сидить. Кажуть, там якогось залицяльника знайшла. Не часто до сім’ї навідувалася. Коли ж приїжджала, то скандалила, мовляв, ти, Славку, нічого не вартий. Грошей заробити не можеш. Там, за кордоном, чоловіки зовсім інші… Ось і не витримало Славкове сеpце…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩