– Я напишу на Богдана заповіт і ти не отримаєш ні метра моєї квартири, – попередила мене мама. – Ось і сиди все життя в своїй двокімнатній квартирі, невдячна. Мама повірила невістці, і не повірила мені, рідній доньці. Я порадила мамі писати заповіт, а не дарчу, бо знаючи Любу, мама може залишитися на вулиці без нічого

 

Любу, дружину свого брата, я знаю давно. Ми вчилися в школі в одному класі. І знаю я її як корисливу і цинічну особу, яку я терпіти не могла. І саме її мій брат вибрав собі за дружину.

– Богдан одружується, – розчулювалася мама, – як добре, що з твоєю подругою! Будете дружити сім’ями, тим більше, що вони теж будуть жити у мене.

Почувши про те, що нам з Любою ще і жити належить в одній квартирі, я прямо сказала чоловікові, що не витримаю цього. Люба всіх в класі дратувала. Пліткувала і підставляла, я не розумію, як мій брат зумів в неї вляпатися. Саме вляпатися, по-іншому одруження брата і не назвеш.

У мого чоловіка була кімната в гуртожитку: дісталася від бездітного дядька. Я готова була навіть переїхати туди, лиш би не жити разом з Любою.

Але чоловік розсудив інакше. Він вирішив продати ту кімнату і взяти нам квартиру в кредит, щоб жити окремо. Ми вирішили раніше виплатити борги, а потім вже заводити дітей. Через чотири роки ми і закрили питання з банківським боргом.

Коли ми нарешті зважилися на дитину, я пораділа ще, що чоловік наполіг на покупці двокімнатної квартири, нехай з кредитом, а не однокімнатної, без боргів, як пропонувала я.

Ці три роки ми, звичайно, бачилися з дружиною брата, але недовго. До себе ми їх не кликали, дружби між сім’ями, всупереч надіям мами так і не вийшло, до того ж ми з чоловіком працювали на двох роботах.

А нещодавно Люба прийшла до мене в гості сама:

– Я теж на 4-му місяці, – радісно розповіла мені золовушка, – ми з чоловіком вирішили запропонувати тобі варіант обміну. Тобі ж простіше з мамою жити, ніж мені зі свекрухою.

Якщо що мама допоможе тобі з дитинкою, так що давай так: ми переїжджаємо в вашу квартиру, а ви з чоловіком – до твоєї мами. Круто, правда?

Зрозуміло, я відмовилася. Я звикла жити самостійно, моє квартирне питання вже вирішене, навіть до власної мами я була не згодна повертатися зі своєї власної, новенької квартири. Тим більше, що мама все одно обожнює синочка Богданчика і буде кликати його в гості з його Любою.

А на наступний день, відкривши двері після дзвінка, я побачила маму, брата, Любу і робочих. Бригадир скомандував:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩