ЧЕРЕЗ ДЕЯКИЙ ЧАС СЕЛО СКОЛИХНУЛА ЗВІСТКА — ПАВЛО ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ. КОЛИ ВІН УПЕРШЕ ПЕРЕСТУПИВ ПОРІГ ЇДАЛЬНІ, ГАЛЯ САМЕ НЕСЛА ЦИБУЛЮ. — Я ЗАМІЖ СКОРО ВИХОДЖУ. ЗА КОЛЮ, – ВИПАЛИЛА ЗІ ЗЛОСТІ І ЦИБУЛИНИ ПОСИПАЛИСЯ ДОДОЛУ. СЕЛО ДАВНО НЕ БАЧИЛО ТАКОГО ВЕСІЛЛЯ, АЛЕ ЩАСТЯ ГАЛИНА З МИКОЛОЮ НЕ ВІДЧУЛА. БО ДОЛЕЮ БУВ ЇЙ СУДЖЕНИЙ ПАВЛО

Галина з Павлом святкували срібне весілля. На їхнє подвір’я нарешті з’їхалися усі діти й онуки. Багато їм прийшлося пережити, а зараз наче веселка зійшла над їхньою хатою, так радіють обоє. Згадують, як все було.

Галинка з нетепінням чекала шкільного випускного вечора, бо знала, що прощальний вальс вона танцюватиме з найкращим хлопцем на селі — Павлом. І хоч Зінка сміється, що в нього ліве вухо надто відстовбурчене й залицяння його несерйозні, Галина на це не зважає. Вона ж просто заздрить, що Павлик танцюватиме з Галею, а не з нею! Джерело

Все було, як Галина собі намріяла: хлопець бере її за руку й вони кружляють під ніжну музику, що лине з патефона. І нехай у них попереду лише короткі зустрічі, осудливі погляди сусідів, а потім — довга розлука, зараз вони разом — і весь світ належить лише їм…

Майже все літо вони провели разом. Короткі літні ночі здавалися й зовсім миттю — тільки-но зустрінуться, а тут і світає, додому час. Але Галинка так і не дочекалася від сором’язливого хлопця найзаповітніших слів про кохання. Доки навчалася в місті у технікумі — Павла забрали в армію. А потім приїхала в село Зінка, яка нібито десь випадково зустрілася з Павлом. Вона і наробила біди своїм довгим язиком, сказавши, що Павло одружується.

— У нього, — розповідала, — не наречена, а золото! Працює в їдальні тієї ж військової частини, де він служить. Скоро мають одружитися, бо чекають первістка…

Такі новини поширюються в селі дуже швидко. От і ця звістка миттю покотилася між людьми. Дійшла й до Галі. Скільки сліз було вилито, скільки звинувачень послано на адресу зрадника! Вона проклинала той день, коли танцювала з Павлом на випускному вечорі, й намагалася забути своє перше кохання. Допомогло навчання. По закінченні кулінарного технікуму Галі пропонували залишитися в місті, проте вона повернулася в рідне село. Стала куховарити в їдальні для трактористів.

Робота подобалась, а серце прагнуло щастя. Тож залицянню механізатора Миколи не чинила перепон, хоча не переставала думати про Павла.

— Ну й красень! А дивиться тільки на тебе… — не раз говорили дівчата.

І справді, хлопець був закоханий. У вільний від роботи час Микола приходив на кухню, сідав й мовчки спостерігав за Галиною роботою: як майстерно чистила картоплю чи різала овочі. Її зосереджений погляд і по-дитячому насуплені брови притягували, немов магніт. Пасмо золотого волосся неслухняно спадало на обличчя, дівчина легенько дмухала на нього, та воно знову й знову падало на рум’яну щоку. В один із таких днів він їй і освідчився. Галя пообіцяла подумати…

Через деякий час село сколихнула звістка — Павло повернувся додому. Працювати пішов у колгосп. Коли він уперше переступив поріг їдальні, Галя саме несла цибулю. Побачила Павла, і ноги ніби здерев’яніли, а золотаві цибулини посипалися додолу. Серце забилося з тією ж силою, як і тоді, на шкільному випускному вечорі. Виходить, усе вона пам’ятає, нічого не забула. Та найбільше пекла образа: «Чому?! Чому він сам мені нічого не сказав, не написав у листі, що одружується?»

Але Павло підійшов і заговорив з нею так, ніби вони й не розлучалися на довгі три роки:

— Галинко, привіт. Як життя? Що в тебе нового?

Галина і сама не знає чому, випалила зі злості:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩