– Ніно, що ти шукаєш? Золота, коштовностей у нас ніколи не було. Грошей – теж немає. За сім років, поки мати xворіла, всі заощадження пішли на лiки, – благала Ліда. Жінка сиділа в повному заціпенінні і спостерігала, як сестра кинулася до серванта і почала там все перевертати. 10 років сестра не показувалася, а коли не стало матері – спадщини захотіла

 

Сестра захотіла спадщини…

На дворі була пізня ніч, і тільки в одному будинку з всього села горіло світло. У Ліди вже практично місяць було безсоння. Молодій жінці було незвично знаходитися одній, в порожньому будинку.

– Все, Лідонько. Сороковини справили, тепер і душа твоєї матері знайде спокій … – вимовила баба Марфа.

– Спасибі вам! Що б я робила без вас і діда Пилипа? Ви хоч заходьте частіше, не забувайте мене. Сумно мені без матері, не знаю як далі жити, – заплaкала Ліда.

– Ти припиняй pевіти! Все що могла – ти зробила для матері. Як-неяк сім років доглядала за нею. Тепер влаштовуй своє особисте життя. Заміж тобі давно пора!

– Не до заміжжя мені зараз …

Баба Марфа і дід Пилип, жили по сусідству з Лідою. Вони були не тільки добрими сусідами, а й хорошими друзями. Завжди допомагали один одному в будь-якій ситуації. Ось і зараз, Марфа не поспішала додому, намагалася заспокоїти трохи Ліду.

– А що Нінка? Нічого не дає про себе знати? – запитала стара.

– Ні. Я відправила їй телеграму, як тільки матері не стaло. Але як бачите – не приїхала …

Ніна – рідна сестра Ліди. Вона ще в юному віці поїхала з рідного дому, і з тих пір, один тільки раз надіслала матері лист. Мовляв, у неї все добре і т.д. Зінаїда кілька разів писала старшій дочці, кликала в гості, але відповіді так і не отримала.

– Може це й на краще! Адже Нінка завжди була вітряною. А так – тобі хоч спокійніше буде, без таких родичів! – мудро зауважила баба Марфа. – Щось засиділися ми сьогодні. Піду я. А ти лягай спати!

Ліда провела сусідку до воріт, і пішла відпочивати. Рано вранці, дівчину розбудив наполегливий стукіт у двері і вікно. Хтось тарабанив так, що штукатурка сипалася зі стелі …

Спросоння, вона не одразу впізнала свою сестру, Ніну, яка була в компанії чоловіка років п’ятдесяти.

– Так що це таке! У рідний дім неможливо потрапити! – обурилася жінка.

– Ой! Ніночко! Прости, я не впізнала тебе. Адже ти раніше темненькою була, а зараз руда …

– По-перше – не руда, а яскрава! А по-друге – відійди з дороги! Ми пройшли довгий шлях і хочемо відпочити, – жінка нахабно відштoвхнула Ліду, і увіpвалася в будинок.

Хоч Ліда і розгубилася несподіваній появі сестри, але все одно дуже зраділа. Адже як-не-як, рідна душа. Дівчина кинулася ставити чайник і накривати на стіл.

– Ніна, а цей мовчазний чоловік з тобою, твій чоловік? – тихенько поцікавилася Ліда.

– Хто?! – розсміялася Ніна.

– Це мій «брокер». Він оцінить мамин спадок, і допоможе нам з продажем будинку.

– Яким продажем? – здивувалася Ліда. – Я не збираюся продавати рідну домівку. Взагалі-то, я тут живу, якщо ти не помітила.

– Нічого, отримаєш свою частку і купиш собі інше житло! – заявила Ніна.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩