– МАРІЄ, ВИБАЧ, АЛЕ Я ПОДАЮ НА РОЗЛУЧЕННЯ. В МЕНЕ БУДЕ ДИТИНА, – ОШЕЛЕШИВ МЕНЕ ІВАН. А ПОТІМ Я ДІЗНАЛАСЯ, ЩО ЧОЛОВІК ПОВЕРНУВСЯ ДО СВОЄЇ КОЛИШНЬОЇ ДРУЖИНИ. ТЕПЕР Я І БЛИЗЬКО НЕ ХОЧУ БАЧИТИ БІЛЯ СЕБЕ ОДРУЖЕНИХ ЧОЛОВІКІВ, З ЇХНІМИ ДІТЬМИ, ЖІНКАМИ І ПРОБЛЕМАМИ

Марія – одна з тих жінок, які спробували будувати своє щастя з одруженим чоловіком. Та на чужому горі свого щастя не побудуєш, і вона в цьому дуже сильно переконалася. Івана вона зустріла випадково, на роботі.

– Я працюю в банку, – розповідала Марія. – І коли два роки тому видавала черговий кредит, закохалася з першого погляду. Гарний чоловік зайшов у наш кабінет і чомусь відразу попрямував до мене. Владнавши паперові справи, Іван глянув на мене неоднозначним поглядом і запропонував зустрітися. Я, звичайно, побачила, що на його правій руці виблискує обручка, але мені було все одно. Ми таємно зустрічалися майже рік. Іван не водив мене в ресторани, не знайомив з друзями, все казав: “Ще не час”. Новий рік святкувала з подругами, на Різдво і Пасху їздила до батьків. Ми зустрічалися у моїй квартирі, і мене бісило, як він, крадькома поглядаючи на годинник, швиденько одягався і недбало кидав:

– Кицюню, в мене ще нарада…

Я, звісно, розуміла, що ніякої наради нема – це він поспішає вчасно повернутися додому, і, як дурочка, мовчки кивала. Я не розуміла, чому він йде до дружини, бо не раз казав, що її не любить, що вона його не розуміє і т.п. Щоразу, як він приходив з квітами, вечерею з ресторану, з подарунками, я мліла. І… чекала, коли ж він покине жінку. Та спочатку в нього захворіла дочка, потім були проблеми на роботі, потім проблеми в жінки… А тоді я не витримала і… крутила романи. Думала, буде легше, та мене мучила совість, що зраджую одруженому чоловіку!

Таке життя дуже виснажувало мене і одного разу я йому відрубала:

– Або розлучаєшся, або йди.

Тоді я таки домоглася свого. Коли він показав свідоцтво про розлучення, була найщасливішою на світі! Через деякий час ми нарешті одружилися. У медовий місяць поїхали в Туреччину. Але наше щастя затьмарила дзвінком його колишня: сказала, що захворіла дочка, і допитувалася, коли він приїде, бо потрібні гроші на санаторій. З Іваном через це ми сварилися щодня. Я не розуміла, чому кожного разу, коли йому телефонує дружина, він стає на задні лапки перед нею. Івана це теж дуже заділо, тому він відповів мені дуже різко:

– Маріє, а ти не знала, що в мене дитина? Якщо я покинув жінку, то Іринку – ніколи. Запам’ятай це собі!

Це був факт, проти якого у мене не було аргументів. Додому я поверталася пригнічена. Але сподівалася, що наше кохання поборе усі негаразди. Але стало ще гірше – почалися звичайні будні. Чоловік приїхав з роботи і сказав, щоб накривала на стіл. А я наївно запитала:

– Хіба ти не привіз чогось з ресторану?

– Я звик до домашньої їжі, – з притиском відповів.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩