БОГДАН ХОДИВ САМ НЕ СВІЙ І НЕ ВИПУСКАВ ТЕЛЕФОН З РУК – БОЯВСЯ ПРОПУСТИТИ ДЗВІНОК. ДЕКІЛЬКА ДНІВ ТОМУ ВІН ПОДАВ ОГОЛОШЕННЯ В ГАЗЕТУ – ПРО ТЕ, ЩО ШУКАЄ ДРУЖИНУ. І ОСЬ НАРЕШТІ ЗАГРАЛА МЕЛОДІЯ – ЧАС БРАТИ ТРУБКУ

 

Відколи Богдан подав оголошення у газету в службу знайомств, ходив сам не свій. Чоловік боявся навіть на хвилинку залишити мобільний телефон: раптом подзвонить та, на яку чекав усе життя, але яку так і не зміг зустріти.

За матеріалами – Наш День.

Чи то його занадто соро’язливий характер в усьому винний, чи боязнь того, що жодна невістка не вгодить матері і бабусі, які змалку надмірно опікували хлопця своєю увагою. Чи то вродою він не вдався: був рудим, з веснянками, яких дуже соромився.

– Поцілований сонцем, – казала мама, – ти обов`язково знайдеш своє щастя.

– Неправда, – відказував хлопець, – з мене усі дівчата насміхаються через те ластовиння.

Богдан не раз роздумував над причиною своєї самотності. Тепер і порадитися не мав з ким: бабуся помeрла, коли хлопець навчався в інституті, мама – рік тому. От і залишився сам. Мешкав у невеликому будиночку неподалік Тернополя, в якому все нагадувало про дбайливі руки його рідних жінок – мереживні серветки, вишиті подушки і картини, мальовничі квітники під вікнами. І ніхто більше не виглядав його з роботи, не парувала смачна вечеря на столі, не лунало добре слово чи слушна порада.

– Оженився б ти, Богдане, – повчала його сусідка бабця Орися. – Он у Валі донечка підросла, красива як ружа.

– Бабцю, та ж їй 18 років, а мені скоро сороківка буде.

– А он у Женьки невістка – вдова. Роботяща, кажуть люди, і гарна. Вона твого віку буде.

– Бабцю, та ж у неї четверо дітей. Чи зможу я їм замінити батька, якщо сам не знаю, що таке мати тата, не говорячи вже про те, щоб стати ним для чотирьох сиріток.

– Ой, Богданю, видумуєш ти багато. Принципова бабця твоя була і ти в неї вдався. До газети пиши, шукай собі пані з міста, видно, що в селі тобі рівної нема. І та не така, й інша недобра. Так до пенсії сам собі борщ варитимеш, – пророкувала сусідка.

Ідея з газетою запала Богданові в голову. Тож врешті вирішив: подасть оголошення і нехай телефонують, а він вибиратиме.

От і написав невелике оголошення у місцеву газету. Вказав свій вік, коротко охарактеризував себе. Вимог до майбутньої обраниці не ставив. Написав лише, що шукає незаміжню жінку, без дітей. А також, що вірить у те, що знайде свою половинку. І став чекати виходу газети. Не особливо сподівався, та котрогось дня телефон озвався тужливою мелодією – з незнайомого номера.

– Доброго дня, – пролунав у слухавці приємний жіночий голос. – Я за оголошенням.

– Так, так, я вас слухаю, – не знав, як далі продовжити розмову Богдан.

– Мене звати Галя. Прочитала в газеті, що шукаєте свою половинку. Не знаю чому, але вирішила вам зателефонувати. Мені 32 роки, працюю вчителем молодших класів. А ви хто за професією? У вас є діти ?

– Я програміст. І у мене немає дітей, – якимось чужим голосом промовив Богдан.

– Пробачте, я мабуть невчасно зателефонувала.

– НІ, ні, все нормально. Просто я не дуже звик говорити з жінками телефоном. Зрештою, я й так спілкуватися не дуже вмію, – чесно зізнався чоловік своїй новій знайомій. – Давайте краще зустрінемося на вихідних, порозмовляємо.

Вони узгодили час, місце і попрощалися. Богдан ще декілька хвилин після закінчення розмови сидів з мобільним у руці і десятки думок, наче полохливі нічні метелики злетілися на вогник, що засвітився світлом у його сеpці.

Богдан до вечора роздумував про нове знайомство. Підшукував потрібні слова. Навіть прочитав в Інтернеті поради психолога, як має поводитися на першому побаченні. Субота минула дуже швидко. Удень Богдан порався на городі і, що найцікавіше, коли повернувся увечері додому, то побачив, що забув на столі телефон. Отже, він вже не вірив, що до нього ще хтось подзвонить? Чи це була саме та, яку він шукав?

Ось і настала неділя – день зустрічі. Вранці Богдан пішов до церкви, попросив опіки в Матері Божої, а тоді вирушив до Тернополя.

На Театральному майдані як завжди людно. Чоловік став біля східців, що вели до театру , як і домовлялися, та став чекати. Минуло хвилин десять і раптом до нього підбігла маленька дівчинка. Її великі блакитні оченята сяяли цікавістю, щічки і носик були щедро всіяні веснянками, а руденькі кіски майстерно виплетені і вкладені на голівці віночком.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩