– ТИ ЗАРАЗ ЖЕ НАПИШЕШ ЗАЯВУ НА ЗВІЛЬНЕННЯ. І В НАЙБЛИЖЧІ ДНІ ПОЇДЕШ ЗВІДСИ, – ВІДЧЕКАНИЛА МАМА КОХАНОГО. У МАЛЬВИ ПОПОЛОТНІЛИ РУКИ, А СЕPЦЕ РОЗБИЛОСЯ НА МІЛЬЙОН ДРУЗОЧОК. ВИРІШИЛА БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ ПОВЕРТАТИСЬ У МІСТО, ДЕ ЇЇ ТАК ПРИНИЗИЛИ. АЛЕ ДОЛЯ ЗМУСИЛА

…Палила спогади при опівнічних свічках. На обірваній водостічній трубі однотонну мелодію вибивав вітер. Годинник закреслював минуле…

За матеріалами – Наш День.

Але обвуглені спогади тулилися до одвірка душі: «Хіба зможеш забути, як?..». Як збирали обпалі яблука, що куняли в осінній траві? Як з поштової скриньки біля хати, де винаймала кімнатку, витягували жовте листя і жартували над невідомим адресатом? Як у місячну ніч ходили до старого замку, сподіваючись зустріти таємничу постать у білих шатах, про яку складали легенди? Як старий горіх закривав листям очі місяцю, аби не підглядав за поцілунками?..

Шматочки фотографій падали додолу, наче клаптики нездійсненних мрій. І чомусь не було сліз…

Мальва складала нехитрі пожитки. Ранковим автобусом поїде з міста, де отримала першу роботу, зустріла і втратила кохання, де зазнала образи.

Після закінчення медучилища Мальві порадили роботу в лікaрні у сусідньому райцентрі. На молоденьку медсестричку з довгою чорнявою косою і добрими карими очима пацієнти дивилися закохано. Тут дівчина й познайомилася з Валентином.

Він потрапив до відділення, де працювала Мальва, з сильною ангiною. Після одужання мало не щодня чекав на Мальву після роботи. Неля, подруга, застерегла: Валентинова мати – Ада Михайлівна – особа дуже специфічна. Працює в одній з поважних установ. Люди для неї – ніщо. Валентин – єдиний син. Кожна дівчина, з якою зустрічався, мала неприємності.

Мальва не звернула увагу на слова подруги. Валентин – галантний, вихований. І романтик. Не те, що деякі бізнесмени-початківці.

Валентин мріяв перебратися до обласного центру. Там жив батько з новою сім’єю. Обіцяв допомогти розкрутити власну справу. Можливості мав. З Адою Михайлівною колишній чоловік стосунків не підтримував.

Мальва з Валентином збиралися до її батьків. Знайомства ж із матір’ю Валентина дівчина побоювалася. Бо не лише Неля розповіла про жaхливий характер Ади Михайлівни.

Мальвині батьки були простими людьми. Жили у приміському селі. Мати – санітарка. Батько – водій.

– Мальво! – влетіла у медсестринську Неля. – Валентинова матір тут! Зла, як змій Горинич. Пішла до начальства.

Невдовзі викликали «на килим» Мальву. У кабінеті завідуючого відділенням вперше побачила Аду Михайлівну. Висока дама з трохи посивілим волоссям. Тяжкий, навіть суворий, як для жінки, погляд. У темному діловому костюмі. Жодної косметики. Підішла до Мальви і з притиском мовила:

– Ти зараз же напишеш заяву на звільнення. І в найближчі дні поїдеш звідси.

Не сказавши більше жодного слова і навіть «до побачення», Ада Михайлівна вийшла з кабінету. Заввідділенням розвів руками:

– Що будемо робити? Моя тобі порада: зроби так, як каже Ада Михайлівна. Не дасть вона тобі спокою. І мені. Вона ж начальство…

Валентин традиційно зустрічав Мальву після роботи.

– Прошу, йди звідси! Забудь, що ми… Все забудь!

– Зрозуміло, мама… Мальво, зачекай, послухай…

– Вважай, що мене вже тут нема.

– Ти вирішила залишити роботу?

– Твоя мама вирішила. Вона розпоряджається життям інших людей. Начальство ж…

Перед від’їздом прийшла Неля. Розраджувала.…

Мальва вирішила шукати роботу в сусідній області. Подалі від Ади Михайлівни і Валентина, який все-таки знайшов її удома. Просив вибачення. Клявся в коханні. Обіцяв приїхати ще.

Добрі люди допомогли влаштуватися у лікaрню в сусідньому обласному центрі, а батькова родина виділила Мальві маленьку кімнатку.

…Робота, інститут, заміжжя, дівчатка-двійнятка…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩