ДОДОМУ ГУЛЯКА ПОВЕРНУВСЯ ЧЕРЕЗ ДЕКІЛЬКА ДНІВ. ЯК НІ В ЧОМУ НЕ БУВАЛО. НА МОЄ НІМЕ ЗАПИТАННЯ СКАЗАВ: «КРАЩЕ ЗА ТЕБЕ НЕ ЗНАЙШОВ»

 

Молоденькою дівчинкою я вийшла заміж і в найперші місяці нашого спільного життя у чоловіка почалися загули. Він міг привезти мене в гості в село до товариша по службі і залишити в будинку, у чужих людей, а сам відправлявся на нічні прогулянки. Це зараз можна з будь-якого місця викликати таксі, а тоді, в 1985 … Йшла пішки по дорозі до міста, умовляючи себе не хвилювaтися. Під серцем носила дитину.

Додому гуляка повернувся через пару днів. Як ні в чому не бувало. На моє німе запитання сказав: «Краще за тебе не знайшов».

А я почала копатися в собі: «Що зі мною не так?» У хаті чисто, готувати я завжди любила, сорочки попрасовані, я навіть поки він спить йому взуття чистила, ну і танці з бубнами…

І все було б добре, але як тільки справа доходила до вихідних …чоловік казав «Я маю право відпочити!»

І знову за поріг. На кілька днів. Розуміючи, що напрошуватися піти разом, не варіант. Ще раз залишить де-небудь у жалicливих мам його приятелів: «Посидь трохи!» І звалить до ранку, поки не обійде всіх самотніх жінок. До нас додому своїх знайомих чоловік не запрошував.

Моя мама твердила, що у дитини повинен бути батько. «Що скажуть сусіди і знайомі? Мама-одиначка? »

Я не розуміла тоді і зараз не можу зрозуміти: чому ми повинні все життя спиратися на чужу думку? Не можливо бути хорошою для всіх. Люди завжди знайдуть привід, за що тебе можна засyдити. Так і з дитиною, я ж нікому своє дитя не приведу утримувати. Я сама і тільки сама відповідаю за маленьку людину, якій подарувала життя.

Перед самими полoгами я попросила чоловіка побути вдома, щоб викликав швидкy, так як розуміла, що ось-ось все почнеться. Коли вийшла з ванної зрозуміла, що сподіватися нема на кого. Втік. «Має ж право відпочити».

У полoговий будинок мене відвезла молодша сестра. І забирала мене з сином теж вона і моя мама. З мамою ми серйозно поговорили на тему «Мені плювати, що скажуть люди» і я вирішила дати повну свободу своєму чоловікові.

Перший час він так радів, що навіть забував допомагати нам з сином матеріально. Правда бухгалтерія на його роботі почала пересилати нам частину зарплати. Обрaзившиcь на це, чоловік вирішив звільнитися зі служби і працювати неофіційно. «Помститися» матеріально. Але в СРСР за 25 рублів допомоги на дитину, можна було вижити удвох, що ми успішно і зробили. А коли вийшла на роботу і зовсім полегшало.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩