Жити з свекрухою до сивого волосся я не хочу. Начебто за довгі роки і притерлися вже, і навчилися співіснувати, не звертаючи уваги на дрібниці, але почуття внутрішнього комфорту все одно немає. Не своє – воно і є не своє. Ні гостей не покликати, ні штори нові повісити, ні меблі поміняти. Та яке там поміняти, свекруха не дає навіть переставити вази на комоді. Але віддати нам свою квартиру і переїжджати свекруха не хоче

 

– Я думала, що питання вирішене, і скоро з мамою чоловіка ми роз’їдемося, але все змінилося практично в останній момент. Свекруха в результаті відмовилася з’їжджати від нас в однокімнатну квартиру, – скаржиться тридцятишестирічна Анастасія. – Я останнім часом вже дні рахувала до того моменту, коли ми зможемо нарешті роз’їхатися! Адже ми домовилися з нею, все обговорили. Вона згодна була! Ми кредит за цю квартиру платили кілька років! І тепер вона заявляє, що нікуди не поїде.

Настя з сім’єю з першого дня заміжжя, а це вже більше одинадцяти років, живе у свекрухи в її великій трикімнатній квартирі.

Ні, плюси в такому житті теж є: величезна квартира, в якій в принципі вистачає місця всім, сусіди – інтелігентні люди, обжитий район з зеленими дворами, хороша школа для дитини поруч з будинком. Поки син був маленький, свекруха з задоволенням завжди забирала внука з садочка, сиділа з ним вдома, водила гуляти на майданчик.

І все ж жити до сивого волосся з мамою – не цукор. Начебто за довгі роки і притерлися вже, і навчилися співіснувати, не звертаючи уваги на дрібниці, але почуття внутрішнього комфорту все одно немає. Не своє – воно і є не своє. Ні гостей не покликати, ні штори нові повісити, ні меблі поміняти. Та яке там поміняти, свекруха не дає навіть переставити вази на комоді.

Єдине, що давало Насті сили жити і якось миритися з проблемами – надія на те, що скоро вони роз’їдуться. Настя з чоловіком виплачують кредит за невелику однокімнатну квартиру на околиці.

Однак, чим ближче омріяний час, який, здавалося, повинен для всіх стати порятунком, тим більше спливає якихось дивних підводних каменів.

Коли тільки ще приймали рішення, йшла розмова, що в однокімнатну квартиру переїде свекруха. Молода сім’я з дитиною залишиться в її трикімнатній квартирі. Свекруха тоді сама сказала, що їй цілком вистачить скромної однокімнатної квартири. Навіщо їй одній хороми? Танцювати вона тут буде на старості років, чи що?

Їй диван, телевізор та тумбочка – більше нічого і не треба. І райончик можна вибрати скромніше, на роботу їй кожен день не їздити. Так що від метро можна і подалі…

Так і підбирали квартиру -– під самотню бабусю-пенсіонерку, якій головне, щоб поліклініка поруч була.

– Вона сама все це говорила! Сама переконала нас вибрати саме ту квартиру. Вона була найбюджетніша з усіх варіантів…

І ось платили-платили десять років, а тепер бабуся заявляє, що вона погарячкувала, і зі своєї квартири нікуди не поїде.

– Ви як хочете, а я хочу свої останні дні доживати тут.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩