— Ти, Катю, що серйозно зараз пропонуєш прu жuвuх батьках сnадок ділuтu? – не стерпів подібного брат, –  Тобі мало власного житла, їхнє спати спокійно не дає? Ну і як це буде? Виселиш їх під тин, зате отримаєш свою частку?

— Ти, Катю, що серйозно зараз пропонуєш при живих батьках спадок ділити? – не стерпів подібного брат, –  Тобі мало власного житла, їхнє спати спокійно не дає? Ну і як це буде? Виселиш їх під тин, зате отримаєш свою частку?

Наш старий будинок нарешті потрапив під програму розселення. Квартира була практично в бараці, який будували на деякий час, а люди жили там більше семидесяти років. Поступово мої батьки зайняли там 3 кімнати, відгородивши їх від загального коридору і влаштувавши окремий вихід. Квартира була велика, та тільки на такий час будинок був явно не розрахований.

Нас у мами було троє: брат, сестра і я. Я з’явилась на світ, коли мамі було 43 роки. Старші на той час вже виросли, мали свої сім’ї.

– Ось, дочка у нас на старість радість і забава, – говорила мама, а ви, – зверталася вона до старших дітей, – не залиште молодшу, не обділите.

Брату батьки додали зі своїх накопичень на двокімнатну квартиру, але він залишався зареєстрований в нашому бараці. Сестра вийшла заміж, у її чоловіка була однокімнатна квартира, ту квартиру продали і теж, за допомогою батьків, купили сестрі двушку. Але і сестра залишилася прописаною в нашій квартирі.

– Дім розселяти будуть, – прийшла в гості дружина брата, – нові квартири дадуть, чоловік дітей зареєструє. Більше мешканців – більше площа!

– Неллі, – пояснювала мама, – квартиру нам дадуть рівну за площею, так що немає різниці, скільки тут буде прописано мешканців. Це не поліпшення житлових умов!

Але Неллі слухати нічого не стала, діти мають право на реєстрацію за місцем проживання батька і крапка. Сестра Катя, почувши про такі маневри невістки, теж підметушилась, сходила і поставила штамп про реєстрацію свого сина.

Нарешті підійшла наша черга, нам виділили квартиру в новобудові. Теж трикімнатну, тієї ж площі. І сказали, що тепер можна її приватизувати.

– Відмовтесь від приватизації, – попросила мама сестру і брата, – у вас є житло, куплене з нашою допомогою, так буде справедливо, а ця квартира молодшій, і ми з нею доживати будемо.

– Мам, ти з глузду з’їхала, – сказала Катя, – у мене двушка, а Ліді (мені тобто) трикімнатна залишиться? За які такі заслуги? Ні від чого я відмовлятися не збираюся. Нехай все буде по закону. Ми зареєстровані, значить беремо участь. А ось брат від участі в розподілі квартири категорично відмовився:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩