Після того, як зібрали урожай, хлопець зібрав всі свої заощадження і поїхав. Мати його тремтячими руками передала їй записку: «Чекай меня, Галю! У місто поїхав, мені краще тебе нареченою залишити, ніж дружиною, повернуся, відучившись, тоді і одружимося. Все буде так, як батько твій сказав!» Серце застукало заплакала, опустившись на коліна в цю мить, вона відчула як хтось зовсім крихітний штовхнув її в бік, раз, другий, заспокоїлася

 

– Ех, молодь! Добрі люди одружуються по осені – урожай коли зібраний, куди ви поспішаєте? – запитав батько, примруживши одне око. – А ти, Галю збігай збери нам чого на стіл, не ж вирішувати такі питання. Не кожен день сватають єдину дочку!

Георгій Іванович стояв оглядаючи Васю – худого, рудоволосого юнака, Галчиного однокласника і все думав – зовсім як у них з Машкою колись…

Він, молодик, стояв так само перед Степаном Петровичем, шановним на селі людиною і просив руки його дочки, а ноги трусилися від страху і в горлі пересихало до такої міри, що голос зривався на хрипкий шепіт…

Сіли за стіл, махнули по маленькій, дочка розлила ароматні свіжі ще. Василь дивився в свою тарілку, боячись, мабуть зустрінеться поглядом з батьком Галі.

– Жити де будете? – басовитий голос батька, змусив хлопця здригнутися.

– Так у мене.

– Батьку, любимо ми один одного, восени в вечірню школу підемо, днем ​​працювати будемо…

Георгій Іванович хмикнув, мабуть представивши картину – у Васьки було троє сестер і брат, яблуку в хаті впасти ніде, не те, що дружину привести.

– Як і всі будемо жити – працювати, заробляти, дітей ростити, – додав хлопець.

Почувши це Галина чомусь здригнулась і залилася рум’янцем.

«Бач чого, діти…, – подумалося батькові – у самих ще молоко на губах не висохло, тільки вчитися закінчили…»

Повечеряли. Вийшли на подвір’я.

Георгій Іванович закурив і вдивляючись у далечінь, задумливо промовив:

– Ось що, молодь, рано ще вам одружитися, ні дома, ні двора, ні гусячого пера…

– Але батьку! – вигукнулаГаля.

– Цить, мене дослухай спершу, жити вам ніде – тут і обговорювати не будемо, вчитися – недовчилися, про дітей взагалі рано завели розмову.

– Так що висновок сам напрошується – рано ще. Бач чого придумали – весілля їм подавай!

І чоловік зайшов в будинок, двері грюкнули, дівчина заплакала.

– Говорила я тобі, нічого доброго з цього не вийде. А ти все як чоловік і дружина, тільки стати ними ми поки не зможемо.

– Йдемо до мене жити!

– Куди? Вася, правий батько.

– Тоді я зароблю, вивчуся… на комбайнера. Приїду, зіграємо весілля, заживемо, як люди, батько твій благословить, а мати моя жінка світова – аби любили один одного, так і сказала. Ну, йдеш до мене?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩