П’ять років минуло, а я все між ними двома, між колишнім і теперішнім чоловіками. Щаслива у другому шлюбі, але коли їду до рідних у своє місто, зустрічаюся з першим чоловіком… І ще до Михайла іноді в Одесу тікаю, щоб забути про них обох, відволіктися від усього. Цікаво, з ким з них я все-таки залишуся? Хто з них моя доля? Чи всі троє?..

 

З першим чоловіком Олександром ми прожили разом десять років, я вийшла заміж за нього у 23 роки, йому було 32. Вже зі мною він побудував успішний бізнес, а я після декрету працювала юристом. Спочатку у держустанові, а потім відкрила свою практику. Ми переїхали з квартири в приватний будинок. Добудували його, робити ремонт, донечка пішла в школу…

Але одне від одного ми з Сашком віддалилися. З кожним днем – чужішали… Чоловік не міг жити без пляшки з пивом, без походів з друзями в лазню, більярд, без виїздів на рибалку чи полювання. Мене ображало, що це для нього було в пріоритеті, провести час з родиною, з’їздити кудись разом з нами – це на другому плані. Ми з донькою жили самі по собі, він – своїм життям. Можливо, у нього були жінки. Я не хотіла про це знати. Дуже хотілося зберегти заради донечки сім’ю, хоча кохання між нами вже не було.

Під час одного з відряджень в столицю я познайомилася з Назаром, красивим, розлученим офіцером. З ним я знову відчула себе коханою, гарною, бажаною. Пристрасть і захоплення переросли у справжнє кохання. Ми зрозуміли, що не можемо один без одного.

Я не побоялася змінити своє життя на сто відсотків. Все покинула в рідному містечку, де всі мене знали, була своя справа, дім.

Поїхала до Назара, забравши, само собою, доньку. Дуже важким було розлучення з Олександром. Рвала по живому. Мені здавалося, що я не потрібна давно чоловікові, але виявилося, що він любив і не хотів відпускати.

Розлучалися ми вже тоді, коли я носила нашого з Назаром сина. Але навіть тоді Сашко просив повернутися до нього, був готовий простити і виховувати не свою дитину. Але я любила Назара. І люблю…

Під Києвом ми спочатку знімали житло, тепер вже купили своє. Малий пішов в дитсадок, я поступово відновила юридичну практику.

Живемо наче вже устаткованим життям, синочкові 4 роки.

З Назаром все добре, ми кохаємо одне одного, але все так якось стало… Сіро і одноманітно… До того ж, Назар виявився дуже ревнивим, ревнує мене до клієнтів, подруг і навіть до дітей.

Раз на два-три місяці, хоч Назару це й неподобається, я їжджу в рідне містечко провідати маму, рідних. І там… зустрічаюся з колишнім чоловіком.

Олександр сам, не одружився вдруге і ні з ким не зустрічається. Він… чекає мене.

Ні, я знаю що не повернуся… Двічі в одну річку, як відомо, не ввійдеш. Але почуття до Олександра у мене все ж залишилися. Він моя рідна душа.

Я не прошу, щоб хтось мене зрозумів, просто розповідаю свою непросту історію, але впевнена, що є серед вас і такі, кому моя розповідь відгукнеться.

Якось я поїхала з дітьми на малу батьківщину ображена на Назара, ми якраз перед моїм від’їздом посварилися через його ревнощі.

А в моєму місті нас зустрів Олександр з величезним букетом троянд для мене і подарунками для обох дітей.

В той приїзд і відновилися мої стосунки з першим чоловіком… Я і корю себе за них, і не можу ці нечасті зустрічі припинити.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩