Я ЗУСТРІЛА ТУТ ІНШОГО ЧОЛОВІКА. ІТАЛІЙЦЯ. ЗАКОХАЛАСЯ В НЬОГО. ЖИВЕМО РАЗОМ БІЛЬШЕ РОКУ. «НА ВІРУ» ПОКИ ЩО. ДОДОМУ НЕ ПОВЕРНУСЯ.

 

Дев’ятирічний Денис не любить шкільної писанини. Зате часто пише листи матері. І просить тата, аби відіслав їх у далеку європейську країну, де працює мама.

Зеник ховає синові послання. Їх уже назбиралася чимала купка. Бо Наталці вони не потрібні. Не чекає звісточки з дому.

«Мамо, тато каже, може, листи загубились. То я пишу тобі знову. Ми сумуємо за тобою. Тато цілі дні на роботі. А я з Ілоною на канікулах. Я допомагаю Ілоні прибирати в квартирі. Ми разом ходимо до магазину і на ринок. Я вже не б’юся з Максом. Тато сказав, якщо я буду чемний, то листи не будуть губитися…»

Зеник пробіг очима списаний аркуш зі шкільного зошита. Стиснув кулаки. Тяжко зітхнув…

Наталка, дружина, втративши роботу, вирішила поїхати до Італії. Там працювала її подруга-однокласниця. Обіцяла допомогти влаштуватися до хороших сеньйорів.

– Зенику, ти маєш гарну роботу. Треба її триматися. Ілона допоможе доглянути за Денисом. Хоча їй десять років, проте серйозніша, ніж деякі старші дівчата. Мої і твої батьки будуть навідуватися. Рік-два попрацюю, трохи грошей зароблю й повернуся додому, – переконувала дружина. – Катя, однокласниця, по тисячі євро щомісяця має. Тут про такі заробітки годі мріяти. Навіть не знаю, куди влаштуватися, аби хоча б тисяча платні капала. Ти ж знаєш: ремонт у квартирі треба зробити. Діти з одяганок швидко виростають. Подумай…

– Наталю, нашому синові шостий рік. Маленький він, щоб без матері залишатися. А Ілона… Що таке десять років? Їй ляльками бавитися, а не за молодшим братом дивитися.

– Не ми перші, не ми останні йдемо на такий крок. Життя змушує…

Наталка домучувала щоденними вмовляннями-переконаннями. Не хотів, аби про нього говорили, як про інших чоловіків, мовляв, випровадив дружину на заробітки, а сам… І дітям без матері буде не легко. Ось Іванові дітлахи, який живе поверхом вище, зовсім від рук відбилися, відколи дружина подалася на заробітки. Та й Іван почав до чарки заглядати. І дуже вродлива й розумна його Наталя, аби старим сеньйорам догоджати. Двох дітей народила, а виглядає наче дівчисько. Розповідають, надто вибагливі ці італійці. Не легко тисячі євро даються.

Бідкався Зеник. А його батьки й чути не хотіли про закордонні заробітки своєї невістки. Не одна жінка казала, що рік-два попрацює й повернеться. Проте багато осіли на чужині на довгий час, а дехто й назавжди.

– Мамо, не хвилюйтеся, – втішала свекруху Наталка. – Ви ж знаєте, як я люблю дітей. Не зможу довго розлуку витерпіти. І за Зеником сумуватиму. Він у мене найкращий чоловік у світі. Ілонка татові допомагатиме й буде слухняна. Правда, донечко?

Наталка днями й ночами самотужки вчила італійську мову. А згодом правдами і неправдами виїхала закордон.

Подруга справді допомогла знайти роботу. Наталка часто телефонувала додому. Передавала гроші, одяг, взуття, італійські смаколики і листи, в яких розповідала про тамтешній побут, ціни, людей, роботу…

Ілона з татом писали листи в Італію. А Денис обмальовував на папері свою руку і друкованими літерами виводив: «Мамі».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩