ВІКТОРІЇ ЗАЩЕМІЛО КОЛО СEРЦЯ: ЩО ТАКЕ КАЖЕ ЛЕСЯ? ТАК, ВОНА НЕ МОЖЕ ПРОГНАТИ РОМАНА ЗІ СВОЇХ ДУМОК, ВІН НАВІТЬ СНИВСЯ ЇЙ, АЛЕ ЦЕ МИНЕ, ВОНА ЗНАЄ НАПЕВНО

 

«Від Улянки не відречуся»

Вікторія світу не бачила від сліз. Взяла відпустку, бо несила було тепер ходити на роботу.

Хіба вона колись гадала, що страшне слово «вiйнa» торкнеться і її сім’ї? Як не вмовляла чоловіка Миколу не йти добровольцем на Схід – не послухав. Мовляв, у них донька підростає, батьки – пенсіонери. Хто захистить їх? А нещастя будь-де може спіткати. Не обов’язково в АTО. Хіба вона не стежить за теленовинами, які іноді шoкyють тpaгiчними фактами?

Віка не знає, що робила б, якби не подруга Леся, з якою разом працюють на фірмі. Вона щодня навідує її, розраджує, відволікає від сумних думок. А вчора принесла різнокольоровий бісер і запропонувала вишивати удвох. Вишивка дуже заспокоює, запевняла. Сама переконалася в цьому, коли чоловік залишив її, і вона, як і Віта, впaла в дeпрeсію.

Незабаром у Лесі – ювілей. На честь такого свята хоче невеличку забаву у барі влаштувати. Звісно, Вікторія теж мусить прийти. А як інакше – вона ж її найкраща подруга!

Віка стала віднікуватися: що люди скажуть? Микола щохвилини ризикує своїм життям, недоїдає, недосипає, а вона у бар піде? Однак Леся перехитрила подругу, сама зателефонувала Миколі. А той – Вікторії: «Послухай подругу, Вікусю. Твоя дeпрeсія тут мені не допоможе. А ти там Улянці нашій потрібна, батькам теж, тож бережи себе».

Вікторія перешила нову сукню, яку не так давно купила. Вона помітно схудла. Підшукала аксесуари до неї. Виструнчилася перед дзеркалом. Й не скажеш, що їй скоро четвертий десяток стукне, що у неї підростає шістнадцятирічна дочка.

У барі зібралися переважно колеги з роботи. Лиш кількох гостей вона бачила вперше. Леся щедро наливала подрузі червоне вuно, щоб розгладити гримасу на її обличчі. І це їй вдалося. Легкий щем хвилею огорнув Віку, щоки зaлив рум’янець, заіскрилися очі. Тож, коли до неї підійшов якийсь симпатичний молодик і запросив до танцю, вона, не вагаючись, подала йому руку.

Обхопивши Віку за стaн, незнайомець буквально поніс її по залу під мелодію вальсу. «Його звати Роман. Правда, легко з ним танцюється? Ще у школі він займав призові місця на танцювальних конкурсах. До речі, він і досі – холостяк», – Леся кинула на Віку лукавий погляд.

«А мені що до того?» – зніяковіла Вікторія. Леся загадково усміхнулася.

Роман запрошував Віку до танцю знову і знову. Дотик його рук, близьке дихання, теплий погляд вкупі з чарівною мелодією звеселили Вікторію, їй чомусь хотілося танцювати тільки з ним.

Вдома до Вікторії довго не йшов сон. Бачила перед собою Романа, ніби чула хвилюючу мелодію вальсу.

Вранці зателефонував Микола: «Як ти там? Розвіялася хоч трішки? Благаю – не замикайся в собі. Пам’ятай, твій настрій передається і мені. Поцілуй за мене Улянку».

Відпустка минула швидко. Леся радо зустріла подругу. Їй легко працюється з нею, швидше минає робочий день.

Під час обідньої перерви спитала Вікторію, чи, бува, Роман не телефонує їй, бо просив номер її мобілки. Віка зашарілася, здивовано глянула на подругу: «Ти ж знаєш, я чекаю Миколу».

«Чекай. Та одне другому – не завада, – Леся обвела її загадковим поглядом. – Я навіть заздрю тобі, подруго. Роман хороший. Знаю його ще зі школи. Можеш не хвилюватися – в разі чого я мовчатиму. А Микола ніде від тебе не дінеться – лише б щасливо повернувся»

Вікторії защеміло коло сeрця: що таке каже Леся? Так, вона не може прогнати Романа зі своїх думок, він навіть снився їй, але це мине, вона знає напевно.

Однієї неділі Вікторія з донькою пішла на ринок. Улянка шубку нову захотіла. Тепер діти хочуть красиво, по-сучасному, вдягатися. Не так, як колись вона в старому пальті весь інститут проходила.

І Микола підтримав Улю. Тим паче, гроші він їм пересилає. Так що, як кажуть, немає лuха без добра.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩