БАТЬКИ СЕРГІЯ НА ВЕСІЛЛЯ НЕ ПРИЇХАЛИ, ОБОЄ ВЖЕ ДАВНО ПРАЦЮЮТЬ ЗА КОРДОНОМ І ПРОСТО НЕ ЗМОГЛИ ТАК ШВИДКО ВИРВАТИСЯ ДОДОМУ. ВИРІШИЛИ, ЩО ОБОВ’ЯЗКОВО ПРИЇДУТЬ НА ХРЕСТИНИ ОНУКА ЧИ ОНУЧКИ І ТОДІ ПОЗНАЙОМЛЯТЬСЯ ЗІ СВАТАМИ. КОЛИ НАРОДИЛАСЯ ВНУЧКА, ВОНИ ТАКИ ПРИЇХАЛИ І БУЛИ ОШЕЛЕШЕНІ ЗУСТРІЧЧЮ

 

Ця історія швидше подібна на вигадану мильну оперу, ніж на реальні події, які трапилися в житті Сергія і Ліди. Те, що з ними відбулося, важко зрозуміти, практично дві зламані долі.

***

Вони обоє вчилися в університеті, там і познайомилися. Сергій був на останньому курсі, коли закохався в Лідочку. Крутився, як білка в колесі, тоді: дипломна робота, підзаробіток і Ліда, яка понад усе на світі любила розглядати старовинні будинки столиці. Водив, показував і все більше переконувався, що йому з нею таки пощастило.

Бо відколи перебрався у Київ, надивився на тутешніх дівчат. Навіть у колі друзів колись розводив філософію на цю тему. Мовляв, столичні дівчата непогані, але для того, щоб зрозуміти їх, потрібно народитися в одному місті з ними. Джерело

Ліда була зовсім іншою, вона була сільською. Могла годинами розповідати, як гарно у горах влітку, про грибні місця у лісі, про річку із кришталевою водою… Всі їхні друзі стверджували, що вони – ідеальна пара, бо навіть чимось схожі один на одного. Тож Сергій навіть не сумнівався, що у майбутньому Ліда таки стане його дружиною.

Закінчивши вуз, хлопець влаштувався на роботу. Про те, щоб повертатися додому, навіть мови не було. Адже у Києві залишалася Ліда, і навіть сама думка про любов на відстані була їм обом неприйнятна. Сергій винайняв житло і запропонував дівчині оселитися разом.

– Я на зимові канікули додому поїду, – сказала якось Ліда. – Знаєш, як у нас цікаво на Різдво буває? Поїхали зі мною. Та й мама вже нервується: знає про тебе, а досі не познайомилися.

Сергій взяв тиждень відпустки і поїхав офіційно знайомитися із майбутньою тещею. Чомусь саме так її називав. За святковим столом було весело і гамірно. У розмові з’ясувалося, що батько Ліди не місцевий. Приїхав сюди з Росії і з перервами, бо ще мотався на заробітки на Північ, нарешті осів у Івано-Франківську. Мовляв, так прилип до Лідиної матері, що й досі, мов приклеєний.

– А ти, синку, звідки? – звернувся Михайло до хлопця. – З Донецька? А я там теж жив, але вже так давно це було, що й згадувати не хочеться.

Сергій розпитувати подробиці не став, незручно якось. Тим більше, під кінець застілля вийшов у них з Лідою конфуз. Мама-теща наївно думала, що він з її дочкою досі лише за ручки тримаються, тому коли Ліда ляпнула: “А я у нашій квартирі просто джунглі розвела, стільки вазонів понасаджувала…”, Марина Сергіївна почала бліднути. Сергій моментально наступив Ліді на ногу, дівчина раптово замовкла, але вже було пізно.

Проговорилася! От халепа! Адже напередодні домовлялися, що про їхнє спільне проживання “на віру” її батькам зовсім не обов’язково знати, і тут на тобі – мама почервоніла і вдавилася, а батько звів брови докупи.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩