Своє тридцятирічя, Олег, відзначав на самоті. Вірніше, хлопець нічого не помічав, а просто лежав на дивані. Молодому програмісту було не до свята, зовсім недавно він розлучився з дружиною і до цього часу переживав з цього приводу. Олег ще з вечора відключив усі телефони. Він знав, що колеги збиралися привітати його з ювілеєм. Від сумних думок, його відволік наполегливий дзвінок у двері. Дзвінок, який змінив його життя!

Своє тридцятирічя, Олег, відзначав на самоті. Вірніше, хлопець нічого не помічав, а просто лежав на дивані і дивився улюблений бойовик. Молодому програмісту було не до свята, зовсім недавно він розлучився з дружиною і до цього часу переживав з цього приводу.

Олег ще з вечора відключив усі телефони. Він знав, що колеги збиралися привітати його з ювілеєм, і відзначити цю подію. «Нехай думають, що я поїхав до родичів у село. Не хочу нікого бачити, а тим більше веселиться”, – важко зітхнув хлопець.

Від сумних думок, його відволік наполегливий дзвінок у двері. «Цього мені тільки не вистачало! Кого принесла нелегка?» – Олег піднявся і навшпиньки підійшов до дверей. Подивившись у вічко, хлопець нікого не побачив і повернувся назад. «Дітвора балується» – подумав він.

Раптово, Олег почув тихий і жалібний писк, який доносився з сходового майданчика. Відкривши все-таки двері, хлопець виявив на порозі коробку з цуценям.

– Нічого собі подаруночок! – присвиснув він. – Ти чий?

Хлопець вирішив, що це чийсь розіграш. Але подивившись по сторонах, заглянув на сходи і зрозумів, що в під’їзді нікого.

– Гаразд, підемо до мене. Подумаємо, куди тебе прилаштувати…

Олег підхопив коробку з цуценям і пішов додому. У самій коробці, хлопець виявив записку, написану корявим почерком: «Його звуть Дік».

– Дивно все це… Щеня по всьому видимому породистий, схожий на «Боксера». Записка написана дитиною або найстарішою людиною. Кому знадобилося підкидати мені цуценя, якого можна вигідно продати? – запитав у самого себе.

– Ну що, Дік, підемо молоко пити? – підморгнув Олег.

Той весело замахав хвостиком, і побіг за господарем на кухню.

– Ти брат, не ображайся. Я не можу залишити тебе у себе. Розумієш, мене цілодобово немає вдома. З ким ти будеш? Від мене навіть дружина втекла, не витримала…

Олег не хотів віддавати Діка першому зустрічному, тому, майже місяць шукав цуценяті доброго господаря. Незабаром, хлопець влаштував цуценя до свого шкільного друга, Володі. Увечері він завів до нього собаку, і став прощатися з ним.

– Пробач, Дік. Але тут тобі буде краще. Адже я днями на роботі, а ти сумуєш один, – виправдовувався перед цуценям Олег.

– Не хвилюйся, братик. Дік – пес породистий, їм займатися потрібно. У мене син давно просив цуценя, а тут якраз ти нагодився. Дякуємо! – подякував Вова.

Олег вийшов від друга і швидко пішов у бік будинку. На душі було дуже погано, складалося враження, що він свого друга зрадив. По підлому, просто взяв і віддав…

Весь наступний день, хлопець ходив сам не свій. Вчорашнє почуття не покидало його. Хлопець вже тисячу разів пошкодував, що віддав собаку, але назад дороги не було. Там дитина, яка не забереш адже цуценя назад.

Підіймаючись сходами, Олег почув якусь метушню на своєму поверсі, потім почувся знайомий гавкіт. Дік біг йому назустріч, скиглив і гавкав від радості.

– Дік! Малюк! Ти як тут опинився? – зрадів хлопець. – Підемо швидше додому!

Хвилин через двадцять задзвонив домашній телефон.

– Олег! Навіть не знаю, як сказати… – почав розмову Вова.

– Я знаю. Дік втік? – засміявся хлопець.

– Ти знайшов його? – зрадів товариш.

– Він прибіг додому. Чекав мене біля дверей. Прости, друже, але я залишу його у себе.

– Ну так. Якщо він втік до тебе, то вже вибрав собі господаря. Гаразд, завтра куплю синові такого ж цуценя. Радий, що з Діком все в порядку. Ми весь район оббігали…

Дік, був дуже вірним і відданим псом. Він навіть до їжі не торкався, поки господар був на роботі. Олег намагався не затримуватися, бо знав, що вдома на нього чекає найкращий друг.

Одного разу взимку, Олег захворів. Нічого серйозного, звичайна застуда з температурою. Хлопець взяв лікарняний і відлежувався на дивані. Через день він зауважив, що Дік не торкається до їжі. Пес весь день лежав біля господаря, і навіть не йшов на кухню.

– Дік, ти чого? У мене немає апетиту, тому що я прихворів. А ти чому не їси?

Дік подивився на нього відданим поглядом і заскиглив. Олег зрозумів, що пес солідарний з ним. Робити було нічого, довелося йти на кухню і через силу впихати в себе бутерброд. Дік побачив, що господар їсть і з’їв всю свою їжу.

– Дік, мій хлопчик, ти мене наскільки любиш? – розчулився Олег. Пес подивився відданими очима на господаря, і весело гавкнув.

Якось восени, Олег зібрався провідати діда в селі. Іван Трохимович, був уже досить стареньким, і потребував допомоги внука.

– Ну що? Поїдемо в село, дрова колоти? – підморгнув хлопець.

Дік весело загавкав і сів біля дверей. Це означало, що він вже готовий їхати. По дорозі, Олег прикупив дідові різної смакоти і вже до вечора був на місці.

– Привіт, внучок! Дякую, порадував старого, – зрадів дідусь. – А це хто з тобою?

– Мій вірний собака і друг, – пожартував хлопець. – Уявляєш, хтось підкинув його під мої двері. Спочатку хотів віддати його, так Дік прибіг назад. А зараз, навіть не уявляю, як жив без нього…

– Розумний собака! Але, напевно злий? Вигляд у нього страхітливий, – мовив Іван Трохимович.

– Що ти? Він самий добрий і нешкідливий. Це вид у Діка серйозний, а насправді, він як мале дитя. Дід, може на полювання виберемося? Я б хоч ліс Діку показав…

– Можна, можливо. Тільки у нас крім сорок, нічого і не водиться в лісі, – засміявся старий. – Вовки ночами виють, але на них таки не будемо полювати.

– Це не важливо. Цікавий сам процес, погуляти по осінньому лісі, подихати на повні груди.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩