-Він дуже багато їсть, ми його не прогодуємо, – сказала колишня мама. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен

 

Сашко був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен.

Він пам’ятає перший раз, коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива і від неї пахло цукерками. Вона вбирала його в красиві костюмчики і водила в гості, показати свого рудого синочка, якого називала «моє сонечко». Джерело

Коли Сашкові виповнилося чотири роки, тато посадив його навпроти себе.

-Саш, у мене серйозна розмова до тебе, – сказав тато.

-Так, пап, – весело сказав, нічого не підозрюючи Сашко.

-Ми з мамою чекаємо дитинку, вона у мами в животику, – сказав тато.

-Круто, – зрадів Сашка.

-Так, круто, – сказав, відводячи очі тато, – але ми з мамою вирішили тебе відвезти назад, в дитячий будинок.

Сашка злякано подивився на тата.

-Це не надовго, Саш, ми тебе через рік заберемо, – сказав тато.

Коли Сашку привезли в дитячий будинок, він біг по коридору за прийомними батьками, ревів і просив не залишати його. Але вони йшли до виходу і навіть жодного разу не озирнулися.

Другий раз був через півроку, після повернення. Сашка сидів у кабінеті директора і слухав, як Тамара Михайлівна пояснює новим батькам, що хлопчика недавно повернули прийомні батьки, що у дитини тpaвма, з ним потрібно бути терплячим.

Нова мама на все згідно кивала головою. Через два тижні Сашку повернули в дитячий будинок.

-Він дуже багато їсть, ми його не прогодуємо, – сказала колишня мама.

Сашка навіть не плакав, він всього лише попросив у нової мами смаженої картоплі, яку дуже сильно любив. На що мама закричала на нього, що він буде їсти те, що йому дають і поставила перед ним тарілку з вівсяною кашею. Сашка поколупав її і зміг з’їсти тільки пару ложок, каша була навіть не посолена.

Втретє повернули, тому що Сашка занадто мовчазний. Четвертий раз, бо не здатний до музики. П’ятий раз, занадто багато хвoріє.

Більше його не показували потенційним батькам. Боялися, що і так у хлопчика тpaвма на все життя. Сашка з веселого, цікавого, перетворився в замкнутого і не балакучого хлопчика.

Він навіть не заздрив іншим хлопцям, коли їх забирали нові батьки, він все чекав, коли і їх повернуть, також як його.

Одного разу в їх школі, прорвало каналізацію і вони стали ходити в сусідню, районну школу.

У перший же день до Сашка підійшов хлопчик з класу, в якому він тепер вчився і запропонував дружити. Сашка здивувався, звичайно, але погодився. Друга звали так само як і його Сашком. Але вони вирішили, що один буде Сашком, а інший Санькой.

З цього дня вони стали не розлий вода, на уроках разом, на перервах разом, друг Санька проводжав його до дитячого будинку.

Якось раз Санька запросив друга до себе додому, пограти в приставку. Вдома була мама хлопчика, вона нагодувала хлопців. Весь час поки хлопці сиділи на кухні вона з жалем дивилася на дитбудинківського товариша свого сина.

-Саш, якщо хочеш, можеш приходити до нас на вихідні жити, і з ночівлею залишайся, – запропонувала якось вона.

-Правда, можна? – здивовано підняв брови Сашка.

-Звичайно, – посміхнулася мама друга.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩