Міла стояла в храмі і nлакала. Вже хвилин п’ятнадцять. Для мене це було дивно. «Що робить тут ця фіфа?» – думала я. Кого-кого, а її я тут зустріти точно не очікувала

 

МИ ВСІ ЇЇ засуджували…

Як часто ми судимо про людей лише по першому враженню. Але воно, як відомо, оманливе. Як і у героїні цієї повчальної історії…

Міла стояла в храмі і плакала. Вже хвилин п’ятнадцять. Для мене це було дивно. «Що робить тут ця фіфа?» – думала я. Кого-кого, а її я тут зустріти точно не очікувала.

З Мілою ми не були знайомі, але бачила я її часто. Ми живемо в одному будинку і гуляємо в одному парку. Я – зі своїми чотирма дітьми, а вона – зі своїми трьома собаками.

Ми всі її завжди засуджували. Ми – це я, інші мами з синами, бабульки на лавочках, сусіди і, підозрюю, навіть перехожі.

Міла була дуже красива, завжди модно одягнена і, схоже, легковажна і самовпевнена.

– Бач, знову чоловіка змінила, – бурчала їй услід баба Ніна, сидячи на лавці біля під’їзду.

– Уже третього.

– Може собі дозволити, грошей навалом, – підтакувала її подруга баба Шура, з заздрістю дивлячись, як Міла з черговим прихильником сідає в свою недешеву іномарку.

Син баби Шури, 45-річний Вадик не заробив поки навіть на вживаний «Жигуль».

– Краще б подумала про дітей, годинник же цокає, – підтримував бабусь їх вічний опонент, дід Толя. Але в питанні засудження Міли вони були одностайні.

Пізніше вся лавка злорадно обговорювала, що і цей Мілчин залицяльник змився. І робила глибокодумний висновок: «А тому що гуляща! І взагалі, у неї вдома, напевно, смердить псятиною!»

Але більше всіх Мілу не любили ми – мами з дітьми.

Поки ми з останніх сил носилися за нашими чадами по гірках, гойдалках, кущах, смітниках і просто туди, куди у дитини очі (а дивитися вони можуть куди завгодно), вона неквапом  прогулювалася зі своїми «шавками» і в вус не дула. І навіть з якоюсь усмішкою поглядала в нашу сторону. Мовляв, настарчали, тепер спокою не знаєте. Інша справа я. Живу в своє задоволення. А ви судорожно вираховує, чи вистачить грошей Марійці на курточку і черевички, чи черевички можуть почекати.

– Відразу видно – чайлдфрі. Вони всі такі, – говорила моя подруга Наталка, мама трьох хлопчиків.

– У багатих свої примхи – собачки, кішечки, хом’ячки, – кивала майбутня мама двійня Людка, намагаючись дістати з дерева старшу доньку-відірву.

– Та егоїстка просто, не хоче морочитися, а тільки по закордонах кататися. Це я вже сьомий рік моря не бачу, – зітхала мама п’ятьох дітей Марина.

– Так-так-так, – погоджувалася я відразу з усіма, включаючи тих бабок у дворі. І мчала піднімати з землі лементуючу на весь парк Тоню.

– Розвела тут псарню, краще б дитину вигулювала, – несподівано голосно вимовила одного разу якась бабуся з онуком.

– Не ваше діло! – різко обернулася Міла. Хотіла ще щось сказати, але стрималася і пішла далі зі своїми неприємними собаками.

– Невихована, – крикнула їй у слід та бабуля.

…Я ще кілька секунд дивилася на заплакану Мілу і вийшла з храму.

– Зачекайте, – почула я раптом. – Стривайте.

Міла йшла за мною по церковному дворику.

– Це ж ви завжди гуляєте в парку з чотирма дівчатами?

– Я… А ви з трьома собаками.

– Так. А… А можна з Вами поговорити? Ви знаєте, я завжди дивлюся на вас з доньками, на інших мам, і прямо милуюся, – сказала вона… І почервоніла.

– Ви?!? – здивувалася я. І ледь не додала: «Ви ж чайлдфрі, егоїстка і фіфа!» І згадала її «єхидні» погляди в наш бік.

Так ми познайомилися. Сіли на лавочку. Міла говорила… говорила. І плакала. Видно було, що їй просто дуже потрібно з кимось поділитися.

…Міла росла в хорошій дружній родині. І скільки себе пам’ятала, сама хотіла багато дітей. Вийшла заміж за своє неземне кохання. Але після двох невдалих спроб і сухого висновку лікарів, ніколи не зможе відчути радість материнства, коханий чоловік швидко випарувався.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩