Немає квартири – немає онуків! – заявила невістка, забрала чоловіка і дітей і пішла.

 

У нас з чоловіком є дорослі син і дочка. У них свої сім’ї, діти. У сина кредит, а дочка з чоловіком купили квартиру. У мене півтора роки тому, в досить поважному віці – 86 років, пішла з життя мама. Від мами мені залишилася квартира.

Ми з чоловіком вирішили її здавати в оренду – дуже гарна допомога, та й на пенсію вийдемо, не треба буде кожну копійку рахувати – дуже виручить плата за оренду. А ось у дітей на цю нерухомість, як виявилося, зовсім інші плани.

Спочатку син почав заходити все частіше і частіше, хоча зазвичай калачами до нас не заманиш. І все з натяками: як важко платити кредит, на дітей менше коштів залишається, як би добре було від цієї кабали позбутися. А потім і дочка почала «грунт промацувати»: ось кине мене чоловік, вижене, куди я з дитиною піду, не вас же обмежувати на старості років?

Треба б мені своє житло, для заспокоєння нервів. День, коли син зіткнувся в дверях з донькою, що також зайшла, став днем ​​початку холодної війни. Вони почали завалювати нас подарунками, приїжджати до нас в гості з онучатами, запрошувати нас до себе. За ті півроку я бачила онуків в кілька разів частіше, ніж за весь попередній час до цього.

Ми з чоловіком давно зрозуміли, на що вони натякають. Та ось тільки від них же допомоги не дочекаєшся: просиш сина нас в лікарню звозити – там дружина кричить «Не лізьте в наше життя!». А дочка тільки дітей підкидає, а якщо нянька не потрібна, то і по телефону навіть говорити не хоче.

Просиш її допомогти – вона до брата свого нас відфутболює. Віддамо ми їм квартиру – зовсім без допомоги залишимося на старості років. Вирішили ми прямим текстом дітям сказати про наші плани на цю нерухомість. Запросили їх в гості, стіл накрили. Вони приїхали ошатні, з сім’ями.

Ось тільки не очікували, що їх обох покликали – кожен сам для себе хотів квартирку урвати. Посадили всіх за стіл, нагодували і пояснили, що квартира потрібна нам самим – ціни ростуть, зарплати у нас маленькі. Ось якби діти потребували житла, ми б з радістю їм допомогли.

Голосніше за всіх кричала невістка. Що ми – егоїсти, тільки про себе і думаємо. А про кого нам думати? Діти дорослі, ми їх виростили і вивчили. Невже, це погано – почати думати і піклуватися про себе?

– Немає квартири – немає онуків! – заявила невістка, забрала чоловіка і дітей і пішла.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩