Прихистила я племінницю на час навчання в університеті, та дуже nожаліла про цей вчинок. Мої родичі захотіли відібрати квартиру.

 

Прихистила я племінницю. Дітей немає, чоловік відсутній, сумно самій, хоч вовком вий. Ось і прихистила – удвох явно веселіше. Аня вчитися вирішила у нас в місті, ледве-ледве у матері своєї відпросилася з села.

Жили ми з Анею душа в душу. Вона до мене як до старшої сестри ставилася, завжди ради запитає, поплачеться про любов свою нерозділену. Господарство Аня на себе взвалила. Я хотіла хоч якось їй віддячити. Я вже й забула, що таке на кухні стирчати. Завжди чисто, все випране, випрасуване. Я дивувалася, звідки сил стільки? Навчанню треба час приділяти, а не Попелюшкою підробляти, вимовляла я їй. А вона сміялася, мовляв, їй не важко.

Ідилія скінчилася, коли Аня закінчила навчання. Приїхала за нею її мати і почалося, м’яко кажучи, вимагання. Виявилося, що я неправильно їх зрозуміла. Вони не просили, щоб Аня пожила у мене, а їх прохання полягало в тому, щоб Аня у мене працювала! І, як родичці, мені зробили знижку! І тепер я повинна віддати Ані її чесно зароблену за ці п’ять років зарплату. У них навіть зошити з розрахунками були.

– Там, де ціни більші, я підняла – інфляція, самі розумієте. – розвела руками племінниця. – У мене все-все записано і підраховано.

Племінниця вручила мені кілька важких зошитів. Я їх швидко перегорнула, до речі, мені їх на пам’ять залишили.

Я отетеріла, чесно скажу. Майже п’ять років вона мовчки все записувала і вираховувала, я в шoці!

– Тітка Яна, мені б відразу все отримати. Я будинок купити хочу, так кілька корівок, господарство підніму. – скромно опустивши очі, повідомила мені племінниця.

– Можна і в розстрочку, але тоді з відсотками буде. Ти не думай, що ми дурки сільські, ми в банківських справах теж дещо розуміємо. Договір складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси. Та й велика в тебе зарплата, швидко розрахуєшся! – заявила сестра.

Я чманію все більше і більше.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩