Вона таки зберегла дитину. А потім про це шкодувала. Чоловік узагалі перестав звертати на неї увагу. Вечорами поспішав до своїх «лялечок». Гримав на Оксану. Коли ж народилася маленька, діставалося і їй

 


Оксана подобалася Ігореві з першого класу. Дівчинка зі смішними кісками. Одна чомусь завжди розпліталася. Маленька розумниця.
А Ігор мав чудовий голос. Жоден концерт не обходився без його участі.

Оксана була жартунка-веселунка. Ігор – поміркований, кожне слово виважував.

Чим дорослішим ставав хлопець, тим більше закохувався в Оксанку. А вона… Біля неї увивались хлопці. І це їй подобалось. Ігор також не був байдужим дівчині. Але він не любив гамірних компаній. І ця його серйозність… Ну, як можна таким бути у шістнадцять?!

Ігор не наважувався запросити дівчину на побачення. А якщо відмовиться? Потім з нього буде насміхатися. Врешті набрався сміливості…

Вони обоє пам’ятатимуть це перше побачення. І цю розмову…

– Я вступатиму на факультет іноземних мов, – ділилася планами на майбутнє Оксана. – Хочу працювати перекладачкою, світу побачити. А ти? З твоїм голосом – тільки на сцену. Це так гарно – мати багато шанувальників, тобто шанувальниць.

– Мені багато не треба – лише одну.

– І хто ж ця щасливиця?

– Ти.


Оксана засміялася.

– Якщо ми будемо разом, то буде й сцена. А ні – піду на священника вчитися й ніколи не одружуся, – мовив Ігор.

– Жартуєш?

– Ні…

Ігор з Оксаною зустрічалися, поки дівчина не стала студенткою. Нові знайомства, захоплення, нове життя. Вона – красуня, гарно вчиться. Навіть старшокурсники задивляються. А Ігор… Він надійний, добрий, але… з ним іноді така скука нападає. Особливо, коли починає розповідати біблійні історії. Про ангелів.

– Варто лише подумки покликати свого ангела і він почує. Допоможе. А ще ангели розуміють мову людської душі. Вони…

– Ігоре, байки то все…

…Оксанине серце розбив Ростик – одногрупник, хлопець із заможної родини. Модний, розкутий. З перспективами.

– Не хочу тебе обманювати, Ігоре, але краще нам залишитися гарними друзями, – сказала Оксана. І зізналася: закохана до безтями в іншого.

– А як же ми… я? – запитав.

– А ти будеш мені наче за брата. Я ж одиначка. А так хотілося б мати сестру або брата. От і будеш ним.

Оксана з Ростиком то сварилися, то мирилися. Дівчина терпіла його паскудну натуру. Якось Ростик зізнався, що його батьки від Оксани не в захопленні. Не той статус, не ті статки. Але останнє слово все-таки за ним.

Оксаниній родині Ростик також не був до вподоби.

– Ти б Ігорем не накидалася, – радила матір. – Бо від того Ростика всяке можна очікувати. Життя він не знає.

А Оксана вже й не згадувала Ігоря.

…Вона таки вийшла заміж за Ростика. Почувалася на сьомому небі від щастя. А той гадав, що зробив велику милість, взявши Оксану за дружину. Ростик не зрадив своїй пристрасті до посиденьок у нічних клубах та з друзями. Оксані туди було зась. Та й з дівчатами забавлявся. Доходили чутки до Оксани. Вона ж терпіла. Гадала, чоловік одумається, коли у них народиться маля. Але про дітей Ростик і чути не хотів.

Уже ставала не милою квартира, яка дісталася молодому подружжю від Ростикових батьків. І на роботу Оксана приходила не в гуморі, не виспана. Це не оминуло увагою її колег.

– Він «наліво» ходить, а тобі що, не можна? – «співчувала» подруга Уляна.

…Коли Оксана повідомила про дитину, Ростик не чувся від злості.

– Я не хочу терпіти дитячих плачів, болячок! – зривався на крик. – Аборт роби.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩