МИКОЛА ПОВІДОМИВ СІМ’Ю, ЩО ЙДЕ ДО ІНШОЇ. ЖІНКА ПЛАКАЛА, ПРОСИЛА ОДУМАТИСЯ, АЛЕ ВІН БУВ НЕПОРУШНИМ У СВОЄМУ РІШЕННІ. НЕ ПОШКОДУВАВ ДІТЕЙ, ЯКІ ХАПАЛИ ЗА РУКИ Й НАМАГАЛИСЬ СТРИМАТИ, КОЛИ ВАНТАЖИВ В АВТО СВОЇ РЕЧІ. «ПРИХОДЬ ДО НАС В ГОСТІ, ТАТУ, БУДЬ ЛАСКА». МИКОЛІ ТЕЖ НАБІГЛА СЛЬОЗА, ДИВЛЯЧИСЬ НА ДІТЕЙ. АЛЕ ВИПРАВДОВУВАВ СЕБЕ ТИМ, ЩО ЙДЕ НЕ ВІД ДІТЕЙ, А ЛИШЕ ВІД ДРУЖИНИ

Той ранок в лікарні був особливий, з сліпучими променями сонця. Всі спостерігали, що відбувається за вікном палати, де земля після вчорашнього дощу стала чорною та важкою і зараз тихо грілась під теплим сонечком. Веселі горобці пронизували повітря безмежним галасом привертали до себе увагу. Лише Микола так і не встав з ліжка, сидів, обпершись спиною об стіну. Той ранок перевернув усе з ніг на голову. Він нарешті знайшов в собі сили жити далі. Його серце наповнилось чимось живим, свіжим, душа налились молодістю.

Микола сьогодні познайомився з особливою жінкою, в якій побачив своє відображення. Їхні долі були дуже подібними, обох пошарпане життя, перебували зараз в офтальмологічному відділенні, де підліковували зір. Йому навіть здавалося, що знають одне одного вже тривалий час, ніби зустрілись не мить тому, а багато років тому.

Знову зустрів знайому і Тетяна запросила його прийти після вечері на чай. Відмовитись від пропозиції не міг, адже всі думки полонила прекрасна пацієнтка. Того вечора він чекав з особливим трепетом. Вони пили чай, розгадували кросворди. Тетяна розповіла про свій діагноз, такий, як і в Миколи. Далі чоловік запропонував пройтися перед сном, подихати свіжим повітрям. Надворі було тихо. З неба підглядав місяць. Сіли на дерев’яну лаву, і знову полилась розмова. Микола все думав: «Що ми робимо? Чому вона погодилась піти зі мною, адже знає, що я одружений, маю двох дітей? Чому взагалі не звертає уваги на мою обручку, невже вона відчуває те саме, що й моє серце?».

І Микола не помилився, Тетяні він насправді дуже подобався – врівноважений, по-чоловічому розсудливий. А на те, що мав сім’ю, закрила очі, бо відчувала, як його душа тягнеться до неї. Тетяна закохалась по-справжньому. Невдовзі сповістила: «Я кохаю тебе. Переїжджай жити до мене. Буду піклуватись про твій зір, бо ж знаю твою проблему, як власну». Микола стояв на роздоріжжі. Йому подобалась Тетяна.

Та згодом спокійно повів:

– Ти ж знаєш, що я одружений, є діти. Навіщо я тобі? Знайдеш іншого, адже ще молода.

– Без тебе не бачу свого майбутнього, свого життя. Ти той, ким доля винагородила за всі страждання. Довірся мені і своєму серцю.

Це рішення далося йому дуже важко. Микола кілька днів ходив, мов у рот води набрав, не їв, не пив і мало спав. Серце чоловіка боліло, ніби його стисли в лещатах, коли повідомив сім’ю, що йде до іншої. Жінка плакала, просила  одуматися, але він був непорушним у своєму рішенні. Не пошкодував дітей, які хапали за руки й намагались стримати, коли вантажив в авто свої речі. Плакали, ніби бачили батька востаннє. Витерши сльози, меншенька Оля промовила: «Приходь до нас в гості, тату, будь ласка». Миколі теж набігла сльоза, дивлячись на дітей. Але виправдовував себе тим, що йде не від дітей, а лише  від дружини.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩