ГОРПИНА ДВА ДНІ НЕ ПІДВОДИЛАСЯ З ЛІЖКА. ВЖЕ ДВА ДНІ ВОНА НІЧОГО НЕ ЇЛА, ТІЛЬКИ ПИЛА ВОДУ: “МАМА ТАК І НЕ РОЗПОВІЛА НІЧОГО БАТЬКОВІ ПРО МЕНЕ – НЕ ХОТІЛА РУЙНУВАТИ ЧУЖОГО ЩАСТЯ”

 

Горпина два дні не підводилася з ліжка. Вже два дні, як вона зовсім вже нічого не їла, тільки пила холодну воду, яку завжди тримала у банці на комоді, що біля її ліжка. І покликати на поміч сил не мала, а телефон, який подарували діти, щоб підтримувати з мамою зв’язок, як на зло розрядився. Вчора увесь день в хаті не було світла. Мабуть, через раптову відлигу електропроводи на стовпах вітром пообривало.

Жінка не помилилася. За якихось півгодини її роздумів почула гавкіт свого вірного собаки Бурчика. На подвір’ї, спершу ледь чутно, а потім дедалі чіткіше і голосніше роздавалися чоловічі голоси. За матеріалами видання Наш ДЕНЬ

– Є хто вдома? – з порога ганку запитав один із них.

– Є. Заходьте в кімнату, бо я не можу підвестися, допоможіть мені, – спершу трохи зрадівши, а згодом насторожившись, бо хтозна, кого запрошує в хату, промовила жінка.

Двоє кремезних чоловіків, зігнувшись, щоб не вдаритись головами об низенькі одвірки маленької хатинки, увійшли досередини.

– Бабцю, що з вами? Може, швидку викликати? Не бійтесь, ми – електрики, відновлюємо енергопостачання, бо через негоду більш ніж піврайону залишилось без світла в оселях, – приязно сказав другий, той, що стояв позаду.

Горпина хотіла щось відповісти, та слова грудочками зупинялися і застрягали у горлі.

Електрики, не гаючи часу, викликали швидку. У жінки був сильний перeлом ноги. Вона впала у кімнаті, коли збиралася йти на подвір’я, щоб погодувати свого Бурчика. Він – єдина жива істота, з якою могла щодня ділитися наболілим. Собака, схиливши голову, чемно слухав свою господиню, яка завжди балувала його смаколиками. Що собі варила їсти, тим із Бурчиком ділилася. Як він там? Бідолашний, вже два дні сновигає по подвір’ю впроголодь.

Не йшов із думок старенької жінки не лише Бурчик. Отой електрик, що стояв позаду, обабіч дверей, так нагадував Горпині її покiйного чоловіка Івана. Ті самі ямочки біля кутиків губ, чорні, немов вуглинки, очі, високе, могуче чоло. Але як таке може бути? Невже після стількох років подружнього життя Іван так і не наважився зізнатися їй, жінці, з якою жили душа в душу, що має позашлюбного сина? Може, боявся, що не простить, і так поніс із собою цю таємницю у могuлу? Сум’яття думок розтривожило душу старенької.

Два сини з невістками і внуками приїхали у село до матері. Раз на тиждень вони по черзі навідувалися сюди, щоб допомогти по господарству. Нині приїхали усі, адже у неділю в матері день народження. На подвір’ї застали собаку, який, опустивши голову, сумно скавулів. Не встигли відчинити вхідні двері, як із-за тину роздалися слова сусідки:

– Горпину вранці відвезли до лікарні. Добре, що електрики зайшли до хати і викликали швидку.

Вони одразу помчали в лікарню.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩