«ЩО ТИ, ГАЛЮ, ЧИНИШ? НЕВЖЕ НЕМАЄ БІЛЬШЕ ХЛОПЦІВ? АЖ ЯКИЙСЬ ПРОЙДИСВІТ, ЩЕ Й ЧОРНИЙ, ЯК САЖА!», – БІДКАЛАСЯ МАМА ВІРА ТА ВМОВЛЯЛА МЕНЕ ЗОСТАТИСЯ. НЕ ПОСЛУХАЛА

 

Доля до сироти то горнеться, то колеться.

Коли Настя пoмuрaла, то просила сестру: «Хоч вважай на мою дитину, Віро, бо хто догляне крихітку. Знаю, що важко тобі буде, бо своїх маєш п’ятеро». Віра, дивлячись на посіріле від бoлю сестрине обличчя, крадькома витирала гірку сльозу та заспокоювала Настю як могла. Коли ж її не стало, відразу забрала Галинку до себе. Через рік після cмeрті мами на будівництві зaгuнyв і батько дівчинки. За матеріалами видання Наш День

Минули літа. Галинка виросла, пішла до школи. Вона давно називала Віру мамою, а та мала її за доньку й, здавалося, любила більше за рідних діток.

Була дівчина доброю та лагідною, цікавою до науки, любила читати. Після школи Галинка вступила до вишу, знайшла там не тільки повагу, а й багато друзів. Зустріла і своє перше кохання. Він також був студентом, щоправда, іноземним.

Галинка цілком довірилася Ахметові, з ним була щасливою, від нього й наpoдила дитину. Коли закінчила виш, зібралася з малюком до коханого на батьківщину.

«Що ти, Галю, чиниш? Невже немає більше хлопців? Аж якийсь пройдисвіт, ще й чорний, як сажа!», – бідкалася мама Віра та вмовляла донечку зостатися. Не послухала ні неньки, ні родичів, поїхала з надією, що і там її, як колись у домі маминої сестри, приймуть за рідну.

Помилилася. У чужій країні свої закони. Білошкірій невістці відразу сказали прийняти іслам. Галина, яка була щирою християнкою, відмовилася. Тоді й почалося пeклo. Ахметові брати знущалися над нею, як хотіли, а він мав одружитися з дівчиною, яку залишив, їдучи на навчання в Україну.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩