В той день, несподівано, біля хатuни Соломії зупuнuлося дороге авто. То приїхали діти з далекого міста. Сердиті донька та зять мали до матері серйозну розмову. Соломія про це не здогадувалася, тому зустріла їх на порозі зі щирою посмішкою

 

Соломія зібралася піти за хлібом. Пам’ять вже трохи, останнім часом, стала жінку похилого віку підводити. Вчора ж була в магазині, а хліба зовсім не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба, навіть крихти вдома немає.

Пішла, а телефон забула вдома! Іванка каже, що телефон повинен бути завжди при ній.

– Донечко, навіщо мені той твій телефон? У мене стаціонарний є, який на місті постійно, а я рідко з хати зараз виходжу.

– А якщо станеться щось з тобою. Мамо, телефон завжди повинен бути поруч, носи його і все.

Повернувшись додому, Соломія взяла телефон в руки. Так і є, Іванка, донька її, телефонувала.

Набирає матір номер, а в телефоні чує сердитий голос дочки.

– Мамо, ну ти де була? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Дмитром. Справа важлива до тебе є. Чому ти трубку не береш? Я ж просила.

– Що за така справа, доню, до мене? – але у відповідь вже було чути тільки писк телефону.

Через пів години приїхали діти. Трохи байдуже зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

– Іваночко, донечко, щось трапилося у тебе? – Соломія вже почала хвилюватися.

– Ні, все добре, мамо. Що ходити навколо? Мамо, ми маємо до тебе прохання, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде, усім нам буде веселіше і спокійніше. А твій дім ми продамо. Дмитрові терміново гроші потрібні саме заразх, він свою справу відкрити хоче вже давно. Мамо? Що скажеш?

– Я не хочу вас тіснити, дитино. Мене і таке життя влаштовує, товчуся собі тут сама, нікому не заважаю і не набридаю. Ви б тільки частіше приїжджали до мене, то я була б геть щасливою собі тут. Допомоги у вас поки не прошу, якось сама справляюся з усім.

– Мамо, але ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без своєї бабусі, без твого тепла та турботи. А так будеш бачити їх кожен день, спілкуватися з ними.

– Добре, доню, якщо ти наполягаєш, я переїду. Тільки хату свою поки я не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.

Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩