Вперше вона побачила його біля церкви у Франківську. Падав сильний дощ, а він сидів на низькому табуреті під саморобним целофановим навісом і грав на гітарі. Безхатька-музиканта Іра запросила до себе жити і сама незчулась, як закохалася

 


Дні для Іри стали одноманітними і сірими. Ходила, наче в тумані. Готувала їсти, прибирала, поралася по господарству, як робот. Нічого її не радувало, не тішило, навіть милі смішні витівки маленького Мишка. Вкладала його спати, а сама знову і знову, наче намистинки, перебирала свої спогади. У них завжди був він, її коханий Коля.

Вперше вона побачила його біля церкви у Франківську. Падав сильний дощ, а він сидів на низькому табуреті під саморобним целофановим навісом і грав на гітарі. І стільки в його музиці було розпачу та жалю, що Іра кинула у картонну коробку пару гривеників. Чоловік на знак подяки кивнув головою. Цілий день не йшли їй з голови його очі. Такі сумні і добрі.

Наступного дня після роботи ноги самі понесли її до храму. Знайомий гітарист стояв там. Жінка знову, привітавшись, кинула йому кілька купюр. «Дякую, пані», – відповів глибоким оксамитовим голосом. Іра пильніше глянула на нього. Крізь густу щетину проступали витончені риси обличчя. Жінка набралася сміливості і запросила його на каву. Гріючи руки на теплому маленькому горнятку, чоловік неквапливо розповів свою невеселу історію.

Він – сирота, виріс в інтернаті. Ще не так давно жив у селі недалеко від міста у малесенькому будинку, який дістався йому у спадок від маминої сестри. Та влітку хатинка згоріла. Ні майна, ні документів. Залишилася лише гітара – з нею він тоді ходив у гості. От і перебрався тепер у місто, живе в підвалі.

Ірі було шкода нового знайомого. Увечері розповіла про нього мамі. Ганна, жінка жаліслива, запропонувала запросити Колю (так звали чоловіка) у гості.

– У нас літня кухня велика, якщо він такий, як ти розповідаєш, то нехай зимує. І нам в хазяйстві чоловічі руки не завадять, – розсудила жінка.

Іра жила з мамою на околиці міста у старій хатині, яка вже давно потребувала ремонту. Але у свої тридцять чоловіка ще не мала, та й грошей, аби найняти будівельну бригаду, теж.

***

Дуже швидко Коля став членом їхньої родини. З перших днів взявся допомагати по господарству. Мав, що називається, золоті руки. І ремонт у кімнатах поробив, і огорожу полагодив. Був спокійний та розсудливий. Іра зрозуміла, що закохалася.


За три місяці чоловік поновив документи і запропонував одружитися. Іра просто світилася від щастя: вона кохала і була коханою! Сусіди навіть заздрили: хоч і довго в дівках сиділа, зате якого легеня відхопила! І вродливий, і працьовитий, а біля жінки як упадає! На роботу та з роботи разом їдуть – Іра його влаштувала у фірму, де працювала сама. Їй здавалося, що так буде завжди.

Вперше думка, що її Коля може іншим подобатися, промайнула, коли народився син. Чоловік став пізніше повертатися додому: то на автобус не встиг, то роботи багато. Іра просто божеволіла від ревнощів. Одного разу наважилася на розмову.

– Скажи, хто вона, я ж усіх на фірмі знаю, – чіплялася до чоловіка.

Коля знітився, став віднікуватися. І в ту мить жінка серцем відчула: її зрадили. Біль, образа змійкою заповзли в душу. Як він міг? Адже підібрала його буквально на вулиці! Обігріла, відмила, у люди вивела, а коханий так їй віддячив?!

Від маминих переживань став неспокійним і Мишко. Вночі частенько плакав, вона носила його на руках. А Коля йшов спати в іншу кімнату: мовляв, треба відпочити, бо вранці на роботу. З кожним днем прірва відчуженості і непорозуміння між ними ставала все більшою. А одного дня «добрі люди» подзвонили і назвали ім’я коханки її чоловіка.

***

Уже через тиждень після дзвінка вона попросила Миколу посидіти із сином – їй, мовляв, треба до лікаря на прийом. А сама поїхала на роботу. Тільки переступила поріг, як зустріла її, Жанну. Та здивовано подивилася і улесливо защебетала:

– Ірочко, ти вже на роботу вирішила вийти? А як же синочок, на кого його лишиш?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩