УСІ ГОТУВАЛИСЬ ДО РІЗДВЯНИХ СВЯТ: ПЕКЛИ, СМАЖИЛИ, ВАРИЛИ, ПРИБИРАЛИ. НА РАНОК АНДРІЯ ЗАТЯГНУЛИ В КОНЮШНЮ І НЕЩАДНО БUЛИ: “МЕPЗOТНИЦЕ! ЯК ТИ СМІЄШ?!” – ВUБУХНУЛА ГНІВОМ ПАНІ, І ГУЧНИЙ ЛЯПАС ЗАЛИШИВСЯ НА ЩОЦІ КРАСИВОЇ ДІВЧИНИ

 

Прощення довжиною в життя. Як воно важко інколи дається. Надзвичайно теплою видалась осінь.

Листя вигравало жовтогарячими барвами під дотиками щедрого сонячного проміння і шепотіло якісь незбагненні розповіді про життя, про кохання, торкаючись потаємних струн душі.

Уляна примостилась на поруділу траву коло підніжжя стрункої горобини. Андрій не зводив із дівчини закоханого погляду. Господи милосердний, як же йому, сироті безрідному, наймиту ще зі сповиточка, пощастило: зустрів зіроньку, котра красою своєю затьмарить усі скарби світу, а сяйвом ясних очей посперечається із найкоштовнішими самоцвітами! Не так давно прийшла вона із сусіднього села найматися до панів помічницею на кухню.

Моторна і чепурна дівчина одразу сподобалась пані, і вона взяла її на роботу. Того самого дня і зустрів він Уляну. З ранку й до вечора гарував на панів: коло коней ходив, конюшні вичищав, свиней запорував, дрова рубав, майстрував-лагодив усе, що загадають, і ще безліч іншої роботи виконував. Якраз приніс великий оберемок дров на кухню і остовпів від небаченої вроди. Зустрілися поглядами, і спалахнув у серцях вогонь незвіданого досі почуття. З того часу, як випадала нагода чи вільна хвилинонька, горнулись один до одного у єдинім пориві й не могли напитись спраглими серцями того казкового щастя

Парубок зачаровано видивлявся, як Уляся приміряє вінок із пишних кетягів горобини, що червоним жаром обсипала темні дівочі коси.

– Гарна? – питала, зронюючи лукавий усміх.

– Найкраща в світі! – пригорнув її до могутніх грyдей. – Я б для тебе зірочку з неба дістав.

– Краще подаруй мені намисто з горобини. Подивись лишень, яка вона гарна! Сяє, ніби перли коштовні.

Андрій зірвав кілька важких кетягів, висмикнув із рукава полотняної сорочки довгу нитку, виламав із акації колючку й став нанизувати ягоди.

– Мені бабця казали, що горобина береже від злих сил, від людської ненависті. Я й для тебе зроблю намисто, аби захищало від усіх негараздів, – дівчина нахилила пишні кетяги полум’яних ягід.

Парубок задивився, як Уляна вигинає стрункий стан, щоб зірвати найкраще гроно, і вколов палець. Яскрава краплинка крові скотилась у прижухлу осінню траву…

Обмінялись горобиновим намистом.

Андрій припнув своє до пояса, а коханій одягнув на шию, цілуючи її солодкі вуста.

Затремтіла Уляна, жаром обсипало тiло, впала на зігріту сонцем траву, простягаючи до нього руки.

– Улясю… – хрипко прошепотів.

– Не кажи нічого. Цілуй мене. Цілуй так, наче востаннє.

До маєтку приїхав на зимові канікули хазяйський син – розніжений панич Юрась, вбраний по останній моді і навчений усіляким премудрощам студентського життя. Пані квоктала над ним: що синочку принести поїсти, що попити, чи не бажає Юрасик пиріжків своїх улюблених? А той лиш манірно кривив губи та відмахувався.

– Маман! Не рвіть собі душу. Я надаю перевагу французькій здобі, але ваші недоумкуваті кухарки готувати такого не вміють. Хоча, може вони запропонують мені щось натомість.

Погукайте їх, я сам розмовлятиму з черню.

– Павле Олександровичу, – гукнула чоловікові, – накажіть кухаркам, аби зараз же були у вітальні!

Пан слухняно потупав виконувати наказ суворої дружини. Вже за мить перед пані та її синком стояли спантеличені жінки й дівчата. Юрась спинив захоплений погляд на Уляні й забув про все на світі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩